Гори, походи, подорожі: вересня 2018

Така була відпустка Рутиного тата (перша за 5 років!). Сподіваюся, йому хоч сподобалось.

Взагалі-то, почалася вона (відпустка) ще в День Незалежності, і дуже вдало - гарно поводили козу по Львову з родичами, що якраз приїхали в гості.

Це бонус зі Львова, до Верховини не має відношення )

27 серпня

У Верховину поїхали вже випробуваним варіантом, через Яремче. Доволі зручно та бюджетно. О 7-й ранку потяг "Одеса-Яремче" відправляється зі Львова, у Яремче прибуває опів на 12 год, а по 12-й вже автобус на Верховину, якраз встигаєш випити каву. У Верховині менше, ніж за дві години, тобто перед 14 год.

Погодка була дощова, але в дорогу то навіть добре. У Верховині пообіді теж полив дощ, та й це було незле - влаштували дощову сієсту.

А надвечір вибралися на оглядову прогулянку. Догуляли до оглядової вежі (стежка туди починається за музеєм "Гуцульщина"), якраз знову задощило, але нас не залякати. Ми пішли далі - горбами, стежками, трохи городами - непогано пройшлися верхами (Лесін девайс показав більше 10 км прогулянки!).

Спустилися в центр уже в сутінках. Пошуки вечері закінчилися в центровому закладі "Верховель", усе решта вже було зачинено. Ресторан там на 4 поверсі, з гарним виглядом на околиці. А в ресторані дуже смачна піца (тепер вона тримає 1-е місце у нашому рейтингу піц).
Такий був понеділок.

28 серпня

Вівторок присвятили музеям. Одразу подалися на вулицю Жаб'євський потік, де знаходиться аж чотири музеї. Припікало сонце, було душно, ми плелися не дуже жваво. Добре, що музей, присвячений фільму С. Параджанова "Тіні забутих предків" (музей Параджанова), був близько.

Там, до речі, з'явилася нова розвага на подвір'ї - спуск на камерах або в кулі. Ми спробували, поки чекали на екскурсію. Також вбралися у гуцульські строї - музей надає і таку послугу.

Вдалося потрапити ще у музей сироваріння. Там, окрім викладу, спробували бринзу, послухали дримбу та коломийку, познайомилися з котом Рижим..

Музей хата-гражда (з фільму "Анничка") того дня не працював, а до музею гуцульської магії ми не дійшли, бо по-1, ми з Рутою там уже були, по-2, Рута дуже лінується ходити. А по-3, того дня, 28 серпня, на Успіння Пресвятої Богородиці, у Верховині є Храм, тобто храмове свято, а заодно день міста, з усіма обставинами - служба, урочиста частина, концерт, ярмарок, народні гуляння, дискотека. Тож всі ходили святково вбрані і поспішали на свято.

Храм Успіння Пресвятої Богородиці

Ми не поспішали, а дарма, бо коли нарешті прийшли, все цікаве (етнічне) вже скінчилося, і почалася попса. З того горя ми пішли знову на оглядову вежу.

Там теж були гуляння і попса, тож ми не затримались. Але на дискотеку ввечері все ж сходили, і навіть танцювали. Окрім Рути. Вона собі квасилась, а коли заграли "Червону Руту" - скисла остаточно, і довелося йти спати.

29 серпня

Наступного ранку ("...і ось уже сьогодні середа" © ВВ) мене раптово покликали гори, і я пішла. Без чіткої мети, просто у розвідку.
Прогулялася присілком Верховини Віпче в сторону гори Біла Кобила. Обійшла гору Грибкова і піднялася на полонину, що між нею та Білою Кобилою. Там у місцевої дівчини спитала, чи можна верхами повернутися у Верховину (не хотілося йти тою ж самою дорогою, та й взагалі я стежки люблю). Вона сказала, що ні. Я дуже сумнівалася в її відповіді, але блудити самотою не хотілося, тож пішла назад дорогою, та все-таки трохи інакше - обирала завжди верхній варіант і частину дороги пройшла іншим чином, а заодно ближче познайомилась з місцевими горбами й полонинами.

Сідло між гг. Вібчинка й Біла Кобила

Та сама полонина (між Грибковою та Білою кобилою)

Музей "У трембітаря" (заглянула по дорозі)

Повернулася пообіді цілком задоволена і з планами на завтра. Того дня відвідали ще музей "Гуцульщина" та музей музичних інструментів (Романа Кумлика).

Охоронці )

А після ми з Олегом ще прогулялися на горб з "вишкою", на протилежному від Білої Кобили боці ріки - звідти були просто фантастичні вечірні види. Спутилися на Жаб'євський потік до музею Параджанова.

гг. Погар, Вібчинка, Грибкова, Біла Кобила, Медвежик

30 серпня

Четвертого дня я встала досить рано, як на відпочинок, і уже не вагаючись (як напередодні) подалася в гори. Мета була - пошукати стежки, що вели б верхами до Білої Кобили. На мапі був варіант через гору Грибкову. Тож я спробувала його.

Одразу піднялася від траси на верхні полонини. Дуже гарно стелився ранковий туман, ніби ковдра для тих, хто внизу.

Ближче до Грибкової довелося побродити між господарствами, щоб не перетинати чужої території - це забрало час, зате подарувало гарні види, інформацію і трохи грибів.

Коли я впритул наблизилася до гори, довелося таки зайшли на чуже обійстя. Там мене підчікував здоровезний дядько руки-в-боки і милостиво дозволив пройти його подвір'ям, додавши, що іншого варіанту немає.

Грибкова повністю виправдала свою назву - грибів там було як квітів. Я брала лише ті, що на стежці, і все одно їх було забагато. Дуже швидко я набила ними рюкзак і тягала тепер за собою.

Так я пройшла гору Грибкова і вийшла з лісу на іншому боці гори акурат на тій полонині, де вчора питала дівчину про стежку... Цікаво, невже вона не знала, чи думала, що я зблужу?

Я спустилась до господарства, замість дівчини було два чоловіка, один з котрих погодився дати мені консультацію. Сказав, що ото переді мною просіка, котрою я можу піднятися на зад Білої Кобили, потому буде її спина - все всипане камінням, а тоді вже й голова - без каміння. Але краще б я пішла дорогою. Я сказала, що може й краще, але так цікавіше, а дорогою я спущуся.

Все було точно, як мені сказали. Камінюки були гігантські, йти було непросто, але ж я бувала в Ґорґанах! )

Гора Грибкова

Зад Кобили

Спина Кобили

Говерла й Петрос на горизонті

(вид з "голови" Білої Кобили)

Вид на сідло між Вібчинкою й Кобилою з останньої

На сідлі - теж біла кобила )

На голові Кобили я нарешті розслабилась. Внизу піді мною була дорога, на горизонті - вся Чорногора, перед нею - Кострич, у кишені - родзинки і вода з джерела, рюкзак повний грибів. А на сідлі між Б.Кобилою і Вібчинкою таки паслася біла кобила. )

Дорогою назад я вже не мудрувала, бо трохи підтопталася - йшла як шлях вів. Скупалась у потоці, це додало сил. Прийшла, а мої на ріці купаються. Вода прохолодна, але все одно класно.

А на вечерю у нас були гриби - лисички й білі.

31 серпня

П'ятниця настала якось дуже швидко. І хоч було ще трохи часу - наш автобус о 15 год - ми ніц не робили, лише відпочивали й збирались, а перед самим від'їздом я й Рута пішли купатись (навіть плавали - ріка там глибока), зустріли кошенятко, нагодували, воно нас проводжало. )