Гори, походи, подорожі: Мармароси з Рутою

Хочу почати з подяки Сергію Уханському. Це з його легкої руки ми з донькою Рутою потрапили у Рахівські гори, і провели там незабутніх майже три дні. Сергій - хороший та надійний товариш, досвідчений та витривалий турист, залюблений у гори, було просто і легко - дякую!

Авансом/епіграфом процитую текст Сергія про цей похід (сподіваюсь, він не проти) - там все коротко і ясно:

"Ми пройшли все", - написала мала. Найвищий Ялинський водоспад 26м., г.Піп Іван Мармороський 1937м., хр.Головачин по кордону... нас заливав дощ 2 дні, град, було сушіння біля вогню 3 години, холод, сніг на Попі. Ми йшли часом альтернативними стежками, розмитими. Під ногами траплялося мармурове каміння, завали з буків шириною в 2 метри. Було купання в гірській річці, вівці на полонині. Було весело!
Хто був, той знає - краєвиди з хребта попа Івана зносять дах!!! Сніг, квітучі рододендрони, нарциси і крокуси. На хребті видно: Говерлу, Піп Іван чорногірський і всю Чорногору. Всі Ґорґани. З румунської сторони - Фаркау і Родну!
Спасибі тобі Друг! Ти - класний гід! (і не комерс! Що значно поліпшує компанію!) без тебе ми б усього не встигли! А мала - молодчинка.
Мармороси - це прекрасна країна, куди хочеться повертатися знову й знову.
Усім крутих гір!
26-28.05.18. с.Ділове - Мармороський хребет - с.Богдан. 45км.

А тепер трохи довго і нудно. )
Приїхали у Ділове о 13 год. Дві години часу було вбито на отримання на заставі тричі нікому непотрібного папірця (дозволу на перебування на Українсько-Румунському кордоні) і безрезультатні домовляння з непорядними місцевими перевізниками щодо трансферу на полонину Лисича. Вершиною було, коли один дядько запросив за машину 2 тищі за 10 чоловік, а за півгодини передумав і захотів 3500. Після цього ми покинули ці невдячні спроби і нарешті рушили своїми двома.
Дорога було зрозумілою і легкою, поворот на Ялинський водоспад знайшовся швидко (жовте маркування). Все йшло доволі непогано, не зважаючи на спеку і Руту (що майже впала духом від духоти), поки не загриміло і не влупив град. Лило як з відра. Звісно, ми промокли і підмерзли, але вирішили не перечікувати грозу, а йти далі - так не задубіємо і час не згаємо. А небезпеки від громовиць немає, бо ми у лісі.
На водоспаді було доволі сумно - води й так більше, ніж треба, а тут іще й водоспад тобі ), до того ж на зупинках одразу мерзнеш, тож ми не затримались і рушили на пошуки стежки на гору Щевору. Нормальної стежки не знайшлося, тягнути дитину у хащі не ризикнули, тож ми пішли траверсом, хоча дуже не хотілося, бо то довжелезний гак.

Ялинський водоспад

Була спроба з мого боку зійти з траверсу на півдорозі і штурманути горб, що вивів би нас на полонину Щевора, але знову ж не ризикнули через Руту, бо ніякої стежки не було, і що там буде далі - неясно.
А тут хоч і гак, зате стежкою, а згодом і дорогою, коли вийшли на червоне маркування. Ледве дійшли до повороту на полонину Щевора, зате мали чудове місце для ночівлі - рівно, сухі дрова, краєвиди на полонини Латундур та Лисича. Воду мали з собою.
А також мали купу мокрих речей, у мене намок навіть спальник (уперше в житті), хоча був у поліетиленовому пакеті. Мабуть залило через верх, коли відкривала наплічник, щоб дістати дощовик. Цього разу ми були не готові до такої зливи.
Тож після перекусу (їсти особливо не хотілося нікому) зайнялися сушінням речей, яке тривало за північ. Жертвою стала одна шкарпетка.

Перша стоянка

На ранок у нас води залишилось лише на чай. Вирішили, що поснідаємо на полонині Латундур, і рушили помаленьку. Дорогою трапилось джерело, ура! В результаті на полонину не пішли, щоб не затримуватись - план походу доволі напружений як на присутність 10-літньої дівчинки. Перекусили біля гарненької хатинки на розвилці. Я витягла з ноги кліща. І ми почали затяжний підйом на гору Піп Іван Мармароський, апогей нашого походу.

Вид на полонину Латундур

Рута й рута )

Румунські вершини Феркеу та Михайлик

Вершина Попа Івана Мармароського

Рута, на диво, йшла доволі легко. На останньому підйомі я вже не змогла її наздогнати. Це було сюрпризом. Я, правда, відволікалась на фото, але раніше і це не завадило б легко її обігнати - росте дитина! )

На вершині було трохи шумних людей, тому ми там не затримались. Спустилися трохи, знайшли симпатичне місце, і зупинилися нарешті як слід поїсти. Апетит цього разу був у всіх.

Після обіду продовжили спуск, і тут (як за рокладом) знову загриміло. Цього разу ми одразу вдягнули все, що треба, і навіть більше. ) Сушка попереднього вечора навчила.
Але гроза лише зачепила "крилом", тож нас тільки трохи полило дощиком.

Кордонні стовпи

Збулася мрія Рути побувати за кордоном :))

Після спуску з Попа нас чекало ще 6-7 км дороги до повороту на полонину (урочище Маслокрут), де планували ночівлю. Ніби й не багато, але пішло важко. Та головне, що дійшли. Дорогою трохи співали з Рутою пісень для підняття бойового духу. )

Ой хмариться-туманиться...

На полонину не спускались, зупинились на першому ж місці для стоянки і не прогадали - було гарно і затишно. Увечері мали нагоду спостерігати захід сонця, а трохи згодом, біля ватри, повний місяць між смереками.

Наступного дня нас чекав затяжний спуск у село Богдан. Ми добряче поснідали, і вйо. Проминули полонину Темнатик (на іншій карті - Лечен), де була купа туристів, з нашого ж Горгани-буса. Попрощалися з Мармаросами і почали доволі стрімкий спуск лісом.

А далі біля 10 км майже рівної дороги вздовж потоку Квасний. Нестерпно хотілося купатися, і ми скупалися. А незабаром зупинилися на обід у придорожній альтанці. Обідали щось довго, розслабилися, та й спека розморила. Аж тут приїхала компанія місцевих святкувати іменини і повідомила, що нам до села ще 10-12 км. Ми перелякались (бо думали, що вдвічі менше), і в темпі вальсу почалапали у Богдан.

Виявилося, що ми мали рацію - десь через 6-7 км ми вже були на місці, де нас мав забрати автобус. Часу було купа, тож ми встигли і морозиво, і пиво, і ноги у ріці помочити 3 рази, і з іншими командами потеревенити. Потім ще дружно 40 хв чекали на бус, а потім визбирували по дорозі решту команд, що ходили іншими маршрутами.