Гори, походи, подорожі: Покутсько-Буковинські Карпати. Прем'єра

Донедавна ця назва мені не говорила майже нічого, і місця ті не цікавили.
Але рік тому, під час сімейного відпочинку у Верховині, мені не сиділося на місці, і я прогулялася на гору Біла Кобила (можна почитати тут, див. 29-30 серпня). З вершини тієї гори я побачила ще кілька подібних вершин, дуже симпатичних на мій погляд. Так зародилася думка туди піти. Мене підтримало двоє гірських товаришів Юра і Володя, котрих не лякають подібні авантюри. Авантюра - бо місця нами не ходжені, і ні від кого про них не чули. Але подивилися Гугл-мапу: стежки є, хатинки-стаї також - можна йти.

По ходу діла з'ясувалося, що там ще й марковані маршрути є - де вже їх тільки немає... (знаю, де - на Розшибеному та Кедроватій Погорілці ))

12 жовтня.
Приїхали у Ворохту, залишили авто поблизу вокзалу у знайомих господарів, пішли. Дійшли до Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яку варто відвідати, якщо вже гуляєш цими місцями.

В північній частині Ворохти на вершині пагорба, звідки все селище видно "як на долоні", знаходиться один з найдавніших храмів Гуцульщини - церква Різдва Богородиці (назва котрої говорить сама за себе). Історія її створення суперечлива й неоднозначна, оскільки одні історики датують споруду ХVІІІ ст. інші ж 1615 р. Проте переважна більшість згадок сходяться у твердженні, що церкву побудовано у с. Яблуниця, а вже згодом у 1780 р. перенесено до Ворохти. Саме ця ворохтянська церква, цілісно дерев'яна і по справжньому "гуцульська", вважається найдосконалішою за формою та архітектурними пропорціями.

Тут повернули вліво, маркованим велосипедним зеленим маршрутом. Дорога стелилася як пісня, легка й проста з бомбезними краєвидами навколо. Маркування добросовісне, тож проблем з орієнтуванням не виникало.

Пройшли вершину гори Рижа (1276 м), спусились на перевал Рижі (1241 м), там і заночували у стаї. Джерело ледь жебоніло, але все ж було. А ще була величезна гойдалка! А оскільки часу ми мали вдосталь, то нагойдалися від душі. )

Вершина гори Рижа

На перевалі Рижі

Захід та схід сонця (а також місяця!) були незмінно прекрасними.

У стаї

13 жовтня

Чорногора

Наступного дня дорога продовжувала дивувати - широчезна аж занадто, і дуже "серпантиниста", іноді мощена камінням, майже як бруківкою! Принаймні до перевалу Суха Росіч.

Полонина Рижі

Капличка для гномиків )

Перевал Суха Росіч

Здибали розкішний вагончик з буржуйкою.

Карпатські ****

Так дійшли помалу до підніжжя гори Гордя (1478 м), на вершину теж піднялися - гак був невеличкий.

Казкові лісові райштоки змінялися широкими полонинами зі стаями та гарними краєвидами, і, на жаль, пересохлими джерелами.

Райшток на схилах Горді

Говерла й Петрос

Полонина Мунчелик

Зелене маркування змінилося жовтим і привело нас до гори Ротило. Гору Версалем (1408 м) ми обділили увагою, правда неподалік мали зупинку на каву. А от на Ротило (1480 м) піднялися, і не пошкодували. По-перше - краса, по-друге - прояснилась ситуація з маршрутом (згори гарно все видно).

Попереду - гора Ротило

Останні метри до вершини

На вершині Ротила

Довелося повернутися до підніжжя гори і піти далі по синьому маркуванню на полонину Германівка. Спуск досить стрімкий - бережіть коліна!
На полонині є стая і вода - джерело теж слабеньке, але головне, що є.
У нас знову був час на розпивання чаїв та затяжну вечерю. Лише гойдалки тут не було. )

Стая на фоні Ротила

Полонина Германівка

Гора Ротило

На обрії видно хребет Кострича, ПІМ і навіть Чивчин!

Захід сонця вражав барвами

Дивитись-не-надивитись

Місяць у мереживі хмар

14 жовтня
Мала щастя у цьому поході спостерігати своє улюблене природнє явище - світанки. Заради цього ніколи не жаль встати раніше. А ще нам ну просто ДУЖЕ повезло з погодою. Було тепло аж занадто, майже як улітку.

Сонце з'явилося з-за гори Грегіт

На обрії - ПІМ і ПІЧ

Вранці ми не поспішали - до села Волова біля 5 км, до Ворохти звідти недалеко (автобуси з Верховини ходять досить часто), а у Ворохті нас чекає авто. Тож можна собі дозволити розслабитись.