Ода Тростяну

Була на Тростяні - отже була нарешті на лижах! Лише там маєш нагоду відчути, чого вартий, побачити себе справжнього. Такий мій досвід. Наступного дня, і ще наступного, все ще відчуваєш, що була на Горі - так хочеться його називати, з великої букви. )

Тростян 

Тростян - то моя найперша гора, найперші лижі, найперше і найважче випробування в горах. Траплялися згодом ситуації і важчі і складніші, але отой перший вихід (навіть не вихід, а виліт) із зони комфорту був найсильнішим, особливо у фізичному плані. По поверненні додому я була руїна, з ліжка сповзала на чотирьох, руки трусилися і не могли втримати навіть чайну ложку, висока температура і т.д. - організм був у глибокому шоці і просив такого більше не робити. Але я не послухалась... )

Таке було моє перше знайомство - важке та незабутнє. Легко мені у горах не було ніколи - далися взнаки постійні звільнення від уроків фізкультури і моя дивна нелюбов, навіть відраза, до спорту. А також до нормального режиму і взагалі - здорового способу життя. Тепер, у горах, постійно доводилося переступати через себе і своє "не можу".

А почалося все тут, на Тростяні, тому, напевно, маю особливе відношення до нього.

Але щось затягнувся ліричний відступ. Тепер про поїздку.

Вмовила друга Ліона таки поїхати на Тростян, хоча б на день. Вмовити зараз когось їхати на Тростян складно. Бо, по-1, є альтернатива, де легше й простіше, де комфорт і сервіс. Особисто мені цього не потрібно, але більшості людей - так. По-2, якась така карма у цієї гори, нездала... Але я не втрачаю надії, хоча це і складно, з огляду на обставини, що будуть зміни на краще. Бо кращої гори для лиж у нас просто немає. Ніде немає такої різноманітності схилів, та й кількості, як на одну гору - теж. Тростян крутий, крутіше всіх, у всіх розуміннях цього слова.
Знову з'їхала на лірику. Пройняло. Коли побачила, як повільно, але впевнено, загинається це місце.
Спробую повернутися до поїздки.

1. Добирання до Славського.

Щось останнім часом недобре коїться з електропотягом "Львів-Мукачеве". Маю на увазі не той, щоденний, що коло кожного стовпа спиняється, а той, що ще недавно був регіональним експресом, а зараз просто трохи прискорена електричка вихідного дня (не скажеш, що швидкісна, але зупинок має менше, їздить пт-сб-нд). Так от, мало не кожної суботи вона чомусь не на ходу! Цієї, 23 березня, також.
Тож довелося нам їхати до Стрия (електропотяг Львів-Трускавець). До речі, 3 тижні тому, коли ми їхали на Параску, вона вже на старті зі Львова спізнювалась на 25 хв! Через що ми не встигли на автобус Стрий-Сопіт. Тому цього разу я на вокзал не поспішала, і коли приїхала (з лижами-палками-черевиками-шоломом у ранковій переповненій маршрутці - то щось!) електричка уже була на пероні - о чудо! Але не було Ліона...
Я трохи потопталась, а коли залишалось 5 хв до відправлення, подзвонила. З'ясувалося, що він ще біля Оперного! Я була певна на 90 %, що він не встигне. Але о 6:51, коли власне відправляється потяг, побачила на автостоянці приміського вокзалу, як Ліон вилітає зі своєї машини. Коли він уже біг до турнікету, я пішла до останнього вагону і зависла там у дверях. Машиніст зачекав, і ще двох, добігаючих після Ліона, теж зачекав, такий молодець! )
У Стрию ми пересіли на електричку "Стрий-Мукачеве". До Тухлі з нами їхала група молодих людей штук зо 40-50, вони майже всю дорогу горлали якихось глупих пісень, тож було трохи напряжно. Але то ще не найгірша пригода для електричок такого штибу.

2. Добирання до Тростяну.

На вокзалі у Славському було просто безлюдно, як на лижний сезон, аж моторошно! Нас одразу зафрахтував водій одного з УАЗиків. Поки чекали попутників, я ще прогулялася до бази "Динамо". І там пусто, всього троє лижників...
Дорогу потрохи почали робити, кавалок вимостили новою бруківкою - мило, але мало.
Приїхали до центрального витягу - і тут пусто, пара-трійка людей, лижників менше, ніж персоналу.

3. Катання.

Працювали витяги "Центр", "Північ", "Верхній Захід" і кріселка. І це для максимум 30-ти людей (за пару годин всі один одного вже в обличчя знали)! Половина з яких точно не брала абонементи у касі. Суцільні збитки.
Снігу валом, погода прекрасна, вихідний день, а людей немає  - дивина... Чула, що це буде перший раз, коли сезон завершиться не через відсутність снігу, а через відсутність людей.
Сніг, звісно, важкий. На сонці - мокрий, у тіні - підмерзлий, і те, і те - важко. Але були і чудові місця, наприклад, середина спуску "Верхній Захід", там, де колись був витяг "Крайній Захід" - рівно, досить м'яко, пісня! Там ми переважно і катались.
"Північ" теж місцями була кайфовою. Цілком пристойна каталка як для весни. Та що там! Пригадую, як закривали сезон і в болоті, і під дощем, і завжди була купа людей. А тут сніг і сонце! І вихідний. А людей нема. Сумно.
Останній спуск був феєричний - сонце хилилось на захід, сніг наново підмерз, була гарно і важко водночас.

Західний схил

Центр

4. Сервіс.

Часто чула нарікання на сервіс на Тростяні. У кожного свій досвід, звісно. У мене немає причин для нарікань. Бугельщики чемні, бугель подають справно, вітаються, не матюкаються (принаймні на людях) - що ще треба? )) А чого варта кухня! Смачно по-домашньому, ціни як при комунізмі, привітні жіночки. Ми традиційно перекушували на "Півночі". Я всю зиму мріяла про налисники з чорницями та юшку з білих грибів. Мрія збулася. )

Налисники на "Півночі"

Бугелі, звісно, пора вже давно міняти, старі й незручні. Але досі швидкісні. І дерев'яні будиночки-харчевні "потипу сарай" бачили давні часи... Треба все потрохи вдосконалювати, наздоганяти час. Мені подобається той древній "тростянський" стиль, але він все ж потребує реконструції. Тільки для кого то робити? Замкнене коло.

5. Слухи.

Давно ведуться розмови, що ось-ось за Тростян візьмуться і зроблять сучасний курорт.
Чула наступне. Що то мало робити ОККО, але місцеві селяни загнули такі ціни за свою землю, що ОККО обломалося. А ще, що до плану розбудови Тростян і не входив ("Динамо" так легко не вступиться). Є проект розбудови курортної зони у селах Славське, Тухля, Рожанка. Що саме у тому проекті, я не знаю, але чула також, що він уже погоджений у Кабміні. У будь-якому разі, Тростян туди не входить, а цікавить саме він.

6. Дорога назад.

На вокзалі у Славську мали годину часу на неспішний вечірній перекус. О 18:25 сіли в електропотяг "Мукачеве-Стрий", у Стрию відразу пересіли на автобус до Львова, бо до електрички "Трускавець-Львів" було більше години очікування. Тож усе вийшло оперативно, хоча й трохи по-ковбойськи, але коли мене це відлякувало? )

Ось така розгалужена вийшла розповідь. Якесь весняне загострення графоманства.

P.S.: Вчора мій знайомий (на Тростяні і познайомились надцять років тому), а також сусід по славному району Левандівка, Міша Сікорський (його сторінка у ФБ), детально розібрав причини непопулярності Тростяну зараз. Виклав усе докладно та вичерпно, тому аж захотілося поділитись.

Перші 25 років мого лижного життя (1980-2005) Тростян займав головне (і єдине) місце. Чому? Тому що, все, що було тоді у наших Карпатах, зрівнятись з ним не могло. Драг з одним бугелем, непонятний Тисовець, Подобовець з одним бугелем, Бескід — то саме, і так далі, Косів з одним бугелем, Яблуницький перевал, бугель в селі Богдан біля Рахова. Ітак, три основних чинники занепаду Тростяну:  

1. перший чинник: Тоді ПРАКТИЧНО НЕ БУЛО АЛЬТЕРНАТИВ, а зараз є, хоча в жителів, наприклад, Харкова відстань до Славська приблизно дорівнює відстані до Чегета(доїхати тоді теж було недорого), а жителі Москви могли поїхати і в Кіровськ. Але Славськ у часи ссср був дійсно потужним лижним центром на його теренах! Тепер з'явилися реальні альтернативи Тростяну. Купа підйомників на Буці, 5 бугелів і 2 кріселки на Драгобраті, дещо менші, але теж нові реалізовані проекти в Красії, Плай. Біля Подобовця з' явився Пилипець, Ізки. Ну і всяке по мєлочі, наприклад Буковиця в Бориславі. Це призвело до розподілу катальців по різних курортах.  

2. Другий важливий чинник: СВІТ ВІДКРИВСЯ. Люди почали заробляти і їздити. Лижнику зі стажем завжди цікаво спробувати більші гори. Для початку той самий Каспровий Верх у Закопаному, чи Ломніцкий Штіт або Хопок (Ясна) у словаків.Не кажучи вже про таку екзотику, як Румунія, яка теж під боком. Далі йдуть Альпи. Де різноманіття рельєфів і схилів вражає.Можна і в інший бік: Грузія.Можна і в Турцію, ціни на лижний відпочинок там шара. Ще якихось 10 років тому просто словосполучення "на лижі за кордон" звучало так само, як "сходження на Еверест" чи "політ у космос". Тепер ще й безвіз додався.  

3. Третій чинник: ЗМІНА КЛІМАТУ. Тростян сильно підкосила ця тема, за нашої юності ніякі снігові гармати не були потрібні. Коли увійшло у правило, що на Тростяні запросто може не бути снігу в будь-який зимовий місяць взагалі, це зразу відрізало людей, які їдуть здалеку і планують свою відпустку заздалегідь. 

Ще один технічний аспект. На батьківщині бугелів ВЛ-1000 (це якраз тростянські бугелі з П-подібними опорами) у Чехії, а також у Словаччині, які тоді були єдиною країною, останній бугель такого типу був демонтований 20 років тому. Фірми Transporta, яка їх виробляла вже також не їснує. Нічого не маю проти ретро-речей, але все-таки тут троха вже не смішно. До речі, у тих самих словаків саме держава знайшла гроші на заміну старих підйомників на нові. Може і на Тростяні колись це буде? Чудово розумію, що ані жителі Славська, ані Динамо не винуваті, що Тростян занепадає. Просто дєнєґ нєт. А також клімат підкачав. Нові підйомники і система осніження — це астрономічні суми, тут нічого не вдієш. А сервіс добрий: доїхати зручно, поїсти смачно є де, не надто дорого. Важливий момент: фанатам Тростяну зовсім не треба перетворення Тростяну на Буковель-2, їм треба мінімально: ЩОБ КРУТИЛИ ПІДЙОМНИКИ ПОКИ Є СНІГ. А це, згідно вищеназваних чинників, тепер проблема, яка не має швидкого вирішення.