Одноденний перехід Скотарське-Воловець

Випробуваний мною двічі. Тож сміливо можу рекомендувати. Лише взимку можна не вкластися в один день, принаймні спізнитися на електричку "Мукачеве-Львів".

Відстань по маршруту - приблизно 20 км.

У Скотарське електропотяг прибуває (за графіком) о 10:35, з Воловця відправляється о 17:39.

• До речі, знову є зміни по цій електричці. Останні пару років це був регіональний експрес і відправлявся з Головного залізничного вокзалу Львова о 7 ранку - йшов швидко, спинявся мало, що тішило. Окремо була однойменна електричка, що відправлялася з приміського вокзалу, спинялася часто та їхала, відповідно, повільно, і ми нею не користувалися. Тепер є просто дві різні (при цьому однойменні, відрізняються номерами та графіком) електрички, що відправляються з приміського вокзалу. Лише та, швидша (що гордо йменувалась "експрес"), відправляється тепер на 40 хв пізніше (07:42), ніж раніше - і це не дуже добре, бо залишається менше часу на похід.

Минулого разу ми ледве встигли, до вокзалу у Воловці вже практично добігали. Тож цього разу орієнтувалися більше на Ужгородські потяги. Хоча, звісно, хотілося встигнути на електруху - і зручніше, і дешевше.
Тож зі Скотарського вирушили одразу без заминок, і практично без зупинок дійшли до перемички на трасі (Воловецький перевал), неподалік Подобовця. На то пішло біля 2,5 годин, можна й швидше. Там дозволили собі обід на 30 хв, відпочили, і вйо догори, на хребет Боржави.

Якщо перша частина дороги була досить легкою - поступовий набір висоти, а далі просто гуляєш полонинами між віцями та козами (по праву руку - село Гукливий, по ліву - Розтока). То другий підйом, від перевалу, дається трохи важче. Гора Ряпецка (1210,3 м) крута, до джерела під Великим Верхом приходиш вже підтоптаним. Від траси до джерела приблизно година ходу.

А потім, з-під Великого Верху (1598 м) гарненько чимчикуєш собі траверсом, з джерелами та гарними краєвидами. Бігуни, або ті, що не поспішають, можуть ще й на вершину ВВ зайти і звідти рухатися хребтом. Ми не бігуни і поспішали, тож в темпі вальсу рухалися нижнім траверсом. Погода мінялася, задував дуже холодний вітер, але мені це навіть подобалось...

Через годину були під горою Плай (1330,5 м), а там уже руїни сироварні близько. Зрозуміли, що встигаємо на електричку, і вломилися вниз стрімким затяжним спуском - коліна нагадали, що вони є і такого не люблять. Але зате ми встигли. І не просто встигли, а ще випили пива і ще півгодини чекали - електруха спізнилась на 40 хвилин. Поки ми нудились в очікуванні, ні з того ні з сього над колією з'явилася веселка. )

• П.С.: Коли ми спустилися до вокзалу у Воловці - перед нами замаячило три товарняка, що загороджували прохід до вокзалу, причому один з них потрохи совався. Я спочатку ломанулась оббігти то все, але скоро зрозуміла, що кінця-краю потягу не видно, і так можна й спізнитися на фінішній прямій - образливо. Моста через колію (якогось милого) не було - і це у Воловці! Тоді я підтримала ідею свого товариша йти напролом. Трохи верхом, трохи низом ми подолали цю перешкоду. Я знервувалась і вимастилась. Вже вилізаючи з-під останнього потяга помітила навпроти, у вікні на 2-му поверсі, працівника вокзалу, котрий мовчки і навіть з якимось занудженим виглядом спостерігав за нашими митарствами... ноу коментс.
• П.С.2: фотіка не брала, бо знала, що буде мало часу, тому сорі за фотки з мобілки.