Кострич-Кукул

Дуже хотілося мені встигнути на заквітчаний крокусами Кострицький хребет. А коли чогось дуже хочеться, воно переважно стається. )
Також хотілося повторити маршрут Кострич-Кукул, котрий не вдалося пройти минулої осені через блуд у тумані (див. тут).

Тож ми вийшли з Ільців пообіді 29 квітня, уже добре пообіді. На полонину Болота прийшли вже після 7-ї вечора.

Спускатися не стали, бо людей унизу була хмара... А оскільки ми були без намету, то треба було щось думати. Не встигли навіть озадачитись як слід, як помітили будку пастуха неподалік. Прибрали там і отримали двомісний міні-номер *** з чудовим краєвидом.

Вночі навіть не замерзли, хоча піддувало. А сусіди внизу довго, багато і голосно репетували і навіть підвивали - повний місяць все-таки...) Місцями трохи чути було гітару, а загалом ми тішились, що опинилися на верхотурі.
Ранок був фантастичним.

Довго чаювали, хотілося подовше побути у такому живописному місці.

Потім трохи фотосесії з крокусами, останній погляд на наш високогірний міні-готель і вперед на полонину Веснарка.

Перехід з Боліт на Веснарку триває від 1,5 до 2 годин, залежно від швидкості ходу, а також індивідуального сприйняття, оскільки всім давно відомо про відносність часу. )
На Веснарці у нас був затяжний обід - сієста!

А опісля довелося напрягтися. Замість піти вниз на КПП Завоєля потоком Озірний - ми подалися верхами. Довелося козу поводити, вірніше - вона нас водила, трохи бездоріжжям, трохи хащами. Але до ріки Прут вивела. Там я вже була доволі недобра, і ломилася вздовж берега у пошуках преправи як поранений лось. Як тільки надивилася міце для броду - одразу посунула туди, дуже вже хотілося закрити цю тему спуску.
Вода, звісно, аж ломила ноги, така холоднюча, але бувало і гірше.
Вибрели недалеко від КПП - не дуже схибили. Пройшлися дорогою до підйому на хребет Кукул. І тут довелося знову напрягтися - набір висоти був тривалим та різким. На полонину Закукул вибрели вже добряче підтоптані. Після вечері спати лягли ще засвітло. Хотіла встати до схід сонця, але не змогла - припізнилась трохи на ранкову фотосесію.

Після вранішньої прогулянки життя налагодилось - співали пташки, ми пили чайок, хотілося тут трішки пожити. )

Але пора було вирушати у Ворохту - сьогодні ще добиратися до Львова, і це буде непросто після святкових днів.

Спускались через полонину Лаб'єска. Там іще зависли на другий сніданок. )