Гори, походи, подорожі: ПІЧ на замовлення

Є такий маршрут: від Попа до Попа, мається на увазі, від вершини Попа Івана Чорногірського до вершини Попа Івана Мармароського. Може колись сходжу, а наразі ми з донькою відвідали ці вершини осібно. На моє питання, котрий їй більше сподобався, Рута видала свою улюблену універсальну відповідь: не знаю.

Цей похід був особливим, принаймні для мене, бо це було моє перше замовлення у якості провідника горами. Я водила людей і раніше, але то було все ж інакше... - цього разу було попереднє замовлення на похід, ну і мене всі чемно слухали, як і годиться слухати гіда. )

Оскільки компанія зібралася з різними інтересами та можливостями, я, недовго думаючи, потягнула всіх до Дземброні, де проживає Параска Миколаївна, власниця туристичного притулку. Там ми і поселилися. І тут були варіанти для прогулянок до кольору-до вибору: хоч - гуляєш по селу, вздовж ріки чи горбами, хоч - на полонину до пастухів гоститися молоком, бринзою і т.п., хоч - йдеш в гори: Смотрич, Високий Камінь, ПІЧ (Піп Іван Чорногірський) нарешті.., є й інші варіанти, але ми задовільнилися цими.

Наш готель***

У неділю вранці ми вирушили у похід. Проминули полонину Смотрич, лісовий райшток, вибралися на хребет Вухатого Каменя. Було спекотно й душновато, і діти, котрі 10-літні дівчата, почали трохи вередувати - Вухатий дався їм важко. Натомість 14-річний Максим йшов як летів, але мусив нас підчікувати. Потрохи видерлися таки на гору, звідки відкрився вигляд на Чорногірський хребет і саму Чорну Гору (вона ж ПІЧ).

Водоспад по дорозі до Вухатого Каменя

Наша команда

Лечу)

Рута вередує

Центровий камінь на хребті Вухатого

Тут ми присіли обідати-відпочивати і радитись - хто піде далі. Було ясно, що піде Максим з татом, ну і я з ними як порє(я)дний гід. Після деяких сумнівів та побоювань зважилися йти далі Рута й Катя.

Перекус на Вухатому Камені

Чорна Гора (ПІЧ)

Сідловину проминули гуляючи і роззираючись на всі боки. З одного були проливні дощі, і ми без надії сподівалися, що нас омине. З іншого внизу помітили руїни гірського притулку, фактично лишився лише фундамент.

Ось як він колись виглядав - красота!

Притулок AZS на горі Піп-Іван.

А вже коли виходили на Чорногору (Чорногірський хребет, найвищий в Україні, має 6 вершин висотою понад 2000 м), почало накрапати. Швиденько накинули дощовики й рушили далі. Незабаром дощ розійшовся, а потім почалася справжня гроза...
Я пам'ятала, звісно, що гроза з громовицями у горах - то небезпечно, але вибір у нас був невеликий - або йти вперед, або назад. Бо сидіти на місці - то холодно, та й сховатися ніде, особливо від такої вітряної зливи. Назад іти далеко, а попереду - обсерваторія на вершині (яку нарешті взялися реставрувати, тепер там є постійно діючий рятувальний пост), а там можна сховатися.

Астрономі́чна і метеорологі́чна обсервато́рія на верши́ні Піп Іва́н, також звана умовною назвою Бі́лий Слон — колишня обсерваторія на горі Піп-Іван; найвище розташована споруда в Україні, в якій постійно жили й працювали люди (2028 м над рівнем моря). Діяла в 1938—1941 рр. Розташована на території Верховинського району Івано-Франківської області. Площа забудови становить 816,26 кв.м.

Обсерваторія на горі Піп Іван. 1939 рік.

Головною окрасою обсерваторії був астрограф, об’єктив котрого мав 33 см у діаметрі, привезений сюди з шотландського Единбургу. Завдяки астрографу вчені мали змогу вивчати великі та малі планети, комети, спостерігати та фотографувати змінні зірки. Телескоп у рух приводили автоматично регульовані двигуни, обладнані надточним хронометром. Купол башти був 6 метрів у діаметрі, і він теж мав власні електродвигуни. Щоб ви змогли оцінити весь масштаб проекту та його вагомість: на той час Попіванська обсерваторія вважалась другою за значимістю в Європі та шостою у цілому світі! З початком Другої світової війни обсерваторія почала занепадати: персонал дослідницької станції терміново евакуювали, обладнання, яке були в змозі, розібрали та вивезли геть. Мідний купол з башти, до речі, через якийсь час опинився у місцевих гуцулів: в ньому, кажуть, і донині десь варять полонинський сир.

Тож ми пішли вперед. На дівчат важко було дивитися - так їм дісталося, а коли ще й пішов град... Я їм сказала, що доведеться зціпити зуби й іти - іншого вибору у нас тепер немає, причому чим швидше будемо йти, тим швидше прийдемо і сховаємось. І дівчатка йшли, розтріпані вітром, побиті градом, залиті дощем, вперто сунули вгору - горджуся!

Коли я піднялася на вершину, дощ уже вщухав, а коли вийшла решта банди - взагалі припинився, навіть трохи блиснуло сонце за хамарами.
Я заштовхнула дівчат у приміщення обсерваторії, де було темно й тісно, як у маршрутці в суботу ввечері - там напхалося пару десятків людей, - зате трохи тепліше. Всі стояли як пінгвіни у зграї і переминалися, визираючи назовні. Дощ давно вщух, але їм не вірилось.
Нарешті почали потрохи розходитись, і я теж прослизнула всередину, щоб переодягнутись у сухе. Це був доволі складний процес як на умови, але ми справились. Все одно було холодно, бо сухим було не все, та й взагалі було холодно, тож ми не довго там гуляли по вершині. Зробили пару кадрів, чуть не оглухли від чергового розряду грому, і вирішили не випробовувати долю, не чекати наступного заходу грози, котра кружляла навколо - подалися вниз.

Ми це зробили!

На вершині Чорної Гори

Гори димлять

Спуск з Попа Івана...

У рододендронах (вони ж червона рута)

Вниз на сідловину йшлося легко, а от на Смотрич підіймалися трохи важче. Там знову перекусили, набралися духу перед стрімким затяжним спуском - і вниз. Спускалися доволі енергійно і, на щастя, без пригод - всі вціліли, не зважаючи на кілька падінь.

Підйом на Смотрич

Внизу - полонина Смотрич та село Верхня Дземброня

На полонині набрали води і... останні пару сотень метрів йшли іще з годину, бо на дітей напали чорниці. ) А ще були коні, корови, овечки і всілякі квіточки... Ледве їх загнала до хати.

Коооник

Полонина Смотрич

Арніка

Теляяятко

Отако град лупив нам по голові!

Героїчні дівчулі

Наступного дня ніхто нікуди вже йти не хотів. Тож ми поїхали у краєзнавчу екскурсію до гуцульської столиці (Жаб'є, воно ж Верховина). Але спочатку відвідали Музей "Хата-гражда" у Криворівні, котра була хатою Івана у фільмі Параджанова "Тіні забутих предків". Потім повернулися до Верховини, щоб відвідати Музей гуцульської магії та Музей фільму Параджанова "Тіні забутих предків". Проїжджали повз хату, де проживав сам Параджанов та хату-гражду з кінофільму того ж періоду "Анничка".