На Лопаті я взимку вперше. Оце й усієї розповіді, бо Лопата й узимку Лопата - легко, просто, доступно. Хоча легко - поняття, звісно, відносне...
Хотілося ще на Кудрявець перейтися, а можливо й звідти у Гребенів спуститися за сприятливих умов. Але умови були несприятливі. На вершині захмарилось-нахмурилось, і пригадалися наші бідні замахані рятівники цієї зими... Тож ми спустилися тією ж дорогою, що і піднялися. Дорога, до речі, була льодяною. З одного боку це добре - не провалюєшся в сніг, з іншого - ковзко. Але жалітися гріх! )
Було образливо, коли на середині спуску знову розпогодилося - за таких умов програма була б виконана в розширеному варіанті, з Кудрявцем. Але назад повертатися не хотілося з різних причин. Не останньою була та, що можна тепер раніше добратися домів, не чекати вечірню "мукачівку" (електричка Мукачеве-Львів). Особливо моєму супутнику Сергію, котрий ще мав доїздити на нерідні села.
У Сколе посиділи трохи біля річки, а тоді причалапали на вокзал дуже вчасно, за кілька хвилин якраз прибувала "лавушнянська" (електричка Лавочне-Стрий), а у Стрию десь за 15 хв пересіли на Трускавець-Львів.
Раніше приїздити додому сподобалось. )
Сунемо вгору, а з нами ще троє чоловіків компашкою і сам-один
Горджуся своєю мобілою, котра видала таке )
Посередині кадру видніється село у сонячних променях, а у нас на верхотурі - мрак
На вершині зимно
Розпогодилось
Униз
(ніби й не ходили нікуди...)