Уже наближалася 16 год суботи, 11 травня, коли ми (я і Юра з сином Іваном 14-ти років) висіли з автобуса на Кривопільському перевалі. Маршрут остаточно не був затверджений - вирішили діяти по ситуації.Чергова варіація на тему К2 чи швидше 2К (Кострич-Кукул).
І ситуація не забарилася - пішов дощ, спочатку слабенький, потім сильніший, тож вирішили йти у ближню колибу, хоч і мали з собою намет. Найближчою була колиба на полонині Веснарка, цілком пристойна, потягне на карпатські ***, тим більше, що ми там іще не ночували. Тож на роздоріжжі не вагалися.
Коли вийшли на хребет (приблизно 19 год), дощ припинився, розпогоджувалось, вдалося зробити фото.
Чорногору замикає ПІЧ
Пожижевська, Брескул, Говерла
Юра, Ваня, я
Після вечері спостерігали захід сонця, потім довго розпивали чаї - спати не хотілось допізна.
Вечірній чайок №1
Наша каша
Полонина Веснарка
Колиба
Говерла й Свидовець на горизонті
12 травня, неділя.Спалося не дуже. Але вранці в горах швидко приходиш до тями, навіть якщо взагалі не спалось.
Схід сонця теж потішив краєвидами. Ми доволі оперативно поснідали й зібралися рушати далі.
Ранковий чайок №1
Юра хотів йти хребтом Кострича, є у нього така мрія - пройти цілком той хребет. Але я вмовила йти на Кукул, бо й у мене є не те, щоб мрія, але давня задумка - заночувати на полонині Григорівка, що на Кукульському хребті. Оскільки маленька Юрина мрія "весна на Веснарці" уже збулася, тож тепер була черга моєї. :) А хребет Кострича залишили на зиму.
Весна на Веснарці
Тож ми спустилися на дорогу, що веде до Заросляка, звідки переважна більшість людей йде на Говерлу. Перетнули ріку Прут, цього разу культурно мостом, і почали підійматися на хребет Кукула.
Це не той міст через Прут )
Полонина Закукул
Підйом тут досить крутий і затяжний, десь за годину виводить на приємний траверс, і ще за 15-20 хв - на полонину Закукул. А там уже до хати рукою подати. Тут мені доводилося ночувати двічі, а сьогодні будемо тут обідати. Для походу гарячий обід - то розкіш, але цього разу ми можемо собі таке дозволити, маємо час.
У хаті на Закукулі
Полонина Озірна
Полонина Середня
Полонина Григорівка
Після відпочинку з обідом рушили далі нижнім траверсом уздовж хребта, проминаючи полонини Кукул, Озірна, Середня. Всюди є хатки, де можна доволі комфортно заночувати.
Ось уже і Григорівка виблискує дахами. Завернули сюди вперше. З'ясувалося, що і тут цілком пристойне карпатське бунгало. Тож, хоч і було ще досить рано, біля 16 год, ми вирішили залишитися тут. Тим більше, що неясні були подальші плани стосовно маршруту. А на цій полонині якраз така собі середня відправна точка на всі чотири боки:
- бік 1 Пд-Сх (найпростіший) - повернутися до повороту на полонину Лаб'єска і через неї спуститися у Ворохту;
- бік 2 Пн-Зх (простий, але довгий) - йти далі через полонину Буковина у Вороненко, а звідти у Ворохту;
- бік 3 Пд-Зх (цікавий, але ще неходжений і ймовірно проблемний) - спуститися до Козьмещика і далі у Лазещину, звідки гірше й довше вибиратися, ніж з Ворохти;
- бік 4 Пн-Сх (самий логічний і короткий, але точно проблемний, бо вже ходили) - йти через ур. Зарва і пол. Параджин у Ворохту.
Обрали останній варіант, вирішили - якщо одного разу вийшло так спуститися, то й іншого вийде, та й була надія знайти кращу стежку.
На полонині Григорівка є модрини
Вигляд з нашого віконця на Говерлу
Григорівка на фоні Петроса
Григорівка - вигляд збоку )
Сусіднє господарство
Дорога до Вороненко
У результаті повечеряли досить рано і пішли гуляти околицями. Спочатку Ваня оббігав гору Під-Бердя з усіх боків, а за ним і я. Спочатку шукала стежку в урочище Зарва, потім заглянула в сусідні хатки, на тій же полонині, але ближче до дороги - там теж можна ночувати.
Григорівка між Говерлою й Петросом
Розкішне джерело, цілий душ тобі!
А там уже й час другої вечері надійшов. Спати після заходу сонця знову не хотілося, але вечеряти втретє - то вже занадто!
Спалося у цій хатині пречудово. От лише щось вкусило мене за вухо. ))
13 травня, понеділок.Ми знову доволі оперативно вранці зібралися і рушили по стежині, що я віднайшла напередодні. Доволі швидко стежина вивела нас на дорогу - і це було підозріло...
Ще підозрілішим видалося маркування, але все ж ми ще мали надію, що знайшли потрібну стежку, допоки не вийшли на полонину, котра виявилася не Параджин, а Буковина.
Прощання з Григорівкою
Полонина Буковина
Стрижені вівці
Пильна сторожа
Отже, ми таки йдемо у Вороненко. Тут уже інших варіантів немає, хіба та ж Лазещина (7,5 км згідно вказівника, що якось сумнівно, хіба до перших хат, а Лазещина доовга).
Ну, далі все було нецікаво. Ми прийшли у Вороненко, звідти прийшли у Ворохту (ще біля 7 км до вокзалу). А там і потяг потрібний знайшовся, тож добралися без проблем.
Один з віадуків у Ворохті
Чайок залізничний №1 )