Це була третя спроба вивести Руту на гору Лопата, цього разу вдала. ) Перша описана тут. Через пару років була друга спроба, успішна до того ж місця, що і перша, але вже без ночівлі, одноденка. І от нарешті!
Насправді збиралися не на Лопату, а на Боржаву. Але Львівська залізниця внесла свої неприємні корективи. На приміському вокзалі з'ясувалося, що швидкісний електропотяг вихідного дня "Львів-Мукачево" (з відправкою зі Львова о 7:42 і прибуттям у Воловець о 10:50) відмінили на цілий місяць червень (а було це якраз 1 червня - дуже образливо! особливо, якщо врахувати, що на офіційному сайті цієї інфи не було.)
Тож після недовгих роздумів і побігеньок у розвідку до автобусів, вирішили чекати тягомотну електруху, що відправляється зі Львова о 9:07 та прибуває у Воловець о 13:40. Вирішили, що майже 5 годин у цьому кошмарі ми не винесемо, тому вийдемо при першій же можливості, а саме у Сколе.
У Сколе є два простих варіанти походу - гори Параска і Лопата. Олег більше хотів йти на Параску, але я обрала Лопату, інтуїтивно. ) Вирішила, що то легший варіант, у тому числі і з водою.
У Сколе ми прибули, коли уже минула 12 год, одразу пішли вздовж Павлового потоку до джерел, там неспішно поснідали. Тоді, керуючись умовним азимутом, видерлися горбами на марковану стежку, було біля 15 год.
Сніданок на березі потоку
Десь за годину дійшли до знайомої полянки, де уже бували з Рутою двічі. Поляна за кілька років заросла до невпізнаваності, аж не вірилось... Тут було заплановане кавування.
Важко впізнати цю поляну
(можна порівняти з фото із першого походу)
Потім іще два набори висоти, і ще приблизно за годину ми на Лопаті, майже 18 год. Тут відпочинок і фотосесія. Незадовго до вершини Лопати є джерело, там ми набрали води, бо невідомо, чи дійдемо до наступної.
Джерело під Лопатою
На вершині Лопати
Та ми спробували і дійшли, хоча Рута вже була на межі, бо це зайняло ще 1,5-2 години. Але цей перехід до хребта Зелем'янка дуже живописний, як для Сколівських Бескидів, тому я тішуся, що ми таки пішли, ну і вода поряд - вранці можна було не поспішати і воду не економити.
Були втомлені, довго не могли визначитися з місцем для табору. Я не одразу знайшла стежку, що веде вниз до води - вона заросла.
Але в результаті місце для стоянки у нас було бомбезне. Жаль лише, що не було часу ввечері цим насолодитися, бо було багато справ з таборуванням.
Вечеря при західному сонці
Олег і Рута вже в наметі
Після заходу
Зате вранці наступного дня ми вже не поспішали, і відпочивали мало не до обіду.
Спустилися тим же, уже перевіреним, шляхом, щоб не було неприємних сюрпризів, особливо для Рути.
Сніданок
Дорога назад
Напередодні Рута була тут набагато сумніша )
І знову на Лопаті
Маленький джмелик (Рутина творчість) Рута на Лопаті
Чаювання на спуску з Лопати
У самому низу, вже у Сколе, підбігали до вокзалу, щоб устигнути на електричку "Мукачево-Стрий" о 16:17, а підбігати в таку спеку було важко, та й ріка манила спуститися до її прохолоди... Яким же було розчарування, коли з'ясувалося, що і цю електричку відмінили, і до речі, ще одну, здається "Лавочне-Стрий" - полум'яний привіт "Львівській залізниці"!
Тож ми почухали потилиці, перевели дух, перевзулися і пішли обідати у ближнє кафе "Оксана".
Після обіду настрій покращився, сили відновилися, і ми пішли у центр Сколе, де пару місяців тому я, повертаючись додому, сіла на автобус до Львова о 18 год.
Але автобус не приїхав. Натомість прийшла гроза, схолодніло. Ми зачекали ще півгодини і повернулись на вокзал, де о 19:10 мала бути електричка до Стрия.
Але уже на виїзді з вокзалу перехопили автобус "Славське-Львів" (а пару місяців тому мені сказали, що вони сюди, на вокзал, вже не заїжджають! - ну що за перманентний безлад з транспортом у Карпатах?!)
Півдороги ми з Рутою сиділи на власних наплічниках біля задніх дверей. У Стрию вдалося сісти, а Олег перемістився на наплічник. Так що доїхали відносно незле.
Незмінний висновок: лише одне мене засмучує у подорожах в гори - добирання, переважно воно непередбачуване і часто неприємне.
