Ґорґани між Першим та Другим Празниками (архів)

Давно то було... Такі часи настали, що хіба згадуєш :( 

8-12.01.2005

 

5 днів у снігах / снігуроньки ґорґанські / дует «снігові баби»

(варіанти заголовку) 

 

1.   Планы.

      Т. (бойова подруга): Желание побывать на горе Молода созрело уже давно, а зимние праздники – наш случай! Это «окно» нужно было использовать по полной! Поэтому к Молодой присоединились еще г. Грофа, г. Конь Грофецкий, г. Яйко Перегинске и, если будем укладываться в вышеизложенный маршрут, – Конюсяки. 

 

передмова: початок

діана (я, власною персоною): різдво. болить горло. важко, ситно (надто!), скучно… мені б у гори – там люди такі спокійні, там тихо і свіже повітря…

бойова подруга Т. каже: молода! ну,  молода так молода. посиділи-поїли-попили, карту глянути забули :), забили стрілку о 6 ранку на вокзалі.

мама сердиться – її «маленька» доця зовсім здуріла на старості років: хвора у гори! гори лікують? – ліки лікують! гори – ліки? а… - махнула рукою, надавала пігулок (якби вона ще знала, що зі мною йде лише Т.!).

2. Выезд.

Т.: В Калуш отправились с главного вокзала маршруткой, которая сначала едет на автовокзал по улице Стрийской, а потом уже на Калуш, минуя Стрий и что-то там еще :). Желающих ехать с автовокзала спешу обнадежить – туда она прибывает уже наполненной и получить сидячие места  не светит. 

3. Дорога туда.

Т.:

а) Калуш.

До автобуса у нас было чуть больше двух часов, поэтому захотелось вкинуть в себя чего-нибудь горячего. Ди (то я ;)) нашла «пиццерию», которая находится сразу справа от выхода с вокзала. Совет: ни при каких обстоятельствах не ешьте там!!!

На билете до Осмолоды было указано время - 11:05. К нашему большому удивлению автобус прибыл на «конечную/начальную» станцию абсолютно забитым и с опозданием минут так на 15-20. Оказалось, что людей он набирает в центре на автовокзале. Двигатель автобуса по дороге часто глохнул, что вынуждало водителя проводить с ним манипуляции нам неизвестные.

Поэтому прибыли мы на место не в 14:00, как планировалось, а  почти в 15:00. Учитывая, что зимой темнеет раньше, это было минусом для нашего путешествия, так как мы хотели попасть в колыбу между Молодой и Яйком еще до глубокой ночи, что нам практически удалось, но только на третий день. :)

б) Осмолода.

В Осмолоде нас встретил спасатель Витя – очень приятный и приветливый молодой человек. Несмотря на это, мне пришлось ему наврать, отвечая на его вполне справедливые вопросы. Мы решили, что даже спасателю не обязательно знать, что мы по горам будем гулять только вдвоем. Правда, маршрут наш описали честно – в таких вопросах вранье неуместно. А Витя, в свою очередь, дал нам дельные советы и полезную информацию. По его словам, медведя мы встретить не должны, а вот полутораметровый снег отведаем точно. Сориентировал нас на следы до Молодой, которые оставила компания, побывавшая там на Новый Год, правда предупредил, что их могло занести снегом. Предлагал взять ключ от охотничьего домика, но когда я отказалась, сказал, что ставни на одном окне должны быть открыты. Так и было. 

 

день перший: наполеонівські плани (бонапарт нервово курить в буфеті) 

діана: план, наччить, такий: по приїзді в осмолоду (орієнтовно 14-15 год) пройти ~ 15 км по слизькій дорозі, потім піднятись на висоту ~ ???? м, знайти мисливський будиночок у лісі під яйком (у темряві)… гг

в осмолоді біля буса нас чекали… рятувальник налякав відлигою, снігами 1,5 м, поцікавився маршрутом і… де наші хлопці? брехали ми в’яло і непереконливо, просили не поспішати з рятувальними роботами, бо дівчата ми мінливі й непередбачувані, навіть для самих себе… 

4.   День первый. Начало.

Т.: Как только мы распрощались со спасателем Витей, сразу взяли хороший темп – хотелось при солнечном свете застать хотя бы большую часть пути. Шлось хорошо, погода была просто замечательная, мороз слабенький. А еще были следы. От легковой машины и человеческие, по которым мы и пошли... а зря и вот почему: вскоре следы привели нас к развилке, на которой Ди заметила затертую табличку-указатель. Я настаивала идти дальше по следам, а вот Диана предлагала свернуть на такую же широкую дорогу, но на которой не было ни единого следа. Я была более настойчива и мы направились в ущелье реки Котэлэць, как потом выяснилось :). 

діана: …Т. бадьоро крокувала з картою і компасом, я кисло пленталась позаду. в наплічнику весело плюскотіли 8 (вісім, Карл!!! ЗАЧЕМ?! - риторичне питання) півлітрових пляшок бензину (для пальника), ну і не тільки звісно. оскільки діло було на самі тобі різдвяні свята, то там ще містилася «поляна», якою можна було 2 тижні гоститися і горя не знати. добре, що той бензин не скомунікувався з «поляною» і не надав їй незрівнянного нафтового аромоксамиту, а міг...

коли подруга впевнено повернула на роздоріжжі вліво, мене взяли сумніви, бо навпаки тягнуло праворуч (тіпа наше дєло – правоє ;)), отож я як зомбі ломанулась до якоїсь вицвілої таблиці, де можливо було розібрати одне знайоме слово – грофа і одне…

- Т., а назва котелець тобі про щось говорить?

- ні.

пішли ліворуч... а сніг все глибший, і західне сонце прямо в писок. сутеніло. одноголосно спинились на березі річки і радісно почали витоптувати місце під намет.

примус і пухові спальники – то велика сила! але ми все одно мерзли. 

Т.: По дороге встретили контейнер типа «домик», довольно симпатичный внутри, но маленький, видать не предназначенный для ночевки, но если очень нужно – то можно. Потом следы закончились и дорога постепенно перестала быть широкой, снега стало больше, а солнца меньше.                           

Шли, пока окончательно не стемнело. Поставили палатку и в уютной обстановке с горячим чаем и едой, решили определить наше местонахождение. 

діана: замість жіночих теревень на сон грядущий – важкі думи над мапою і сумніви, які вранці переросли у впевненість: ми не там, де хотіли опинитись. де ж ми? блискавкою в голові – ко-те-лець. ага... ну що ж, плани міняються. 

5.   День второй.

Т.: Утром, пересмотрев все варианты, определили – мы недалеко от Грофы. Что ж, на нее мы и пошли. Метров через 50 от места ночевки нашли небольшой симпатичный мостик, которого нет на карте.

 

Сначала двинули по тропе, которая местами хорошо угадывалась, через часа два перешли речку и стали подниматься по лесу на Грофу, хотя думали, что идем ровно на перемычку между Грофой и Конем. Снега было слишком много, двигались мы медленно, но выйдя из леса идти стало совсем невозможно – сказался полутораметровый снег, в который проваливались прямо по грудь. В одном месте Диана провалилась даже по шею. Пока я гребла к ней – она сумела выбраться самостоятельно. Темнело, нужно было определить место ночевки, поэтому приняли решение вернуться на первое, уже обжитое, место у реки, так как дойти до домика на перемычке из-за такого снега нам не светило, а на довольно крутом склоне в лесу палатку ставить не хотелось. Спустились быстро. По своим следам шлось легко. Даже не верилось, что на подъем потратили несколько часов. Вот мы и «дома».

день другий: дещо скромніші плани 

діана: а саме: йдемо до хатинки між грофою і конем.

години за 2-3 річка, м’яко кажучи, піднабридла (другий день!), і ми подалися в гору. за годину барахтання в снігу стало ясно, що з такою швидкістю пересування нам тут ніц не світить: на ухилі 45 град в наметі явно буде незручно, а після «запливу» на поляні стало ясно, що до найближчої ялини (~ 20 м) гребти ми будемо ще годину, якраз стемніє...

  

(чомусь увесь день тримала на плаву зронена подругою напередодні фраза подервянського про дюже непогану конфетку тузик, якось тонізувала незбагненним чином...)

після недовгої наради дві поранені, але горді черепахи з почуттям власної гідності ломанулись у бік попередньої стоянки. «домівка» зустріла нас мигтінням першої зірки над безіменною горою. цієї ночі дійсно спалося вже як удома, всілякі сторонні звуки не завадили нам добросовісно хропіти, розбурхана попередньої ночі уява відмовлялась виконувати свої улюблені функції і не малювала нам усіляку страшну звірину, яка тільки спить і бачить, як би то виколупати нас з тієї дивної червоної кучугури (намету то биш).

6.   День третий.

Т.: Штурмовать Грофу и Коня уже не стали, поэтому двинули к той самой развилке, чтоб все же попасть на Молодую, все таки именно эта гора была основной в нашем плане. Было утро понедельника, издали слышались звон пил и гул двигателей проезжавших лесовозов – рабочий день был в полной силе. Очень хотелось встретить попутку. Что ж, мы ее встретили, но пройдя при этом практически весь путь до подъема - оставалось метров 300-400 до нужного нам поворота. Но насколько мы были близко, определили уже спускаясь назад. Добрые лесорубы нам только усложнили задачу, закинув нас на несколько километров дальше. Стали подниматься и где-то через час начали встречать деревянные столбцы с цифрами, которые нам ни о чем не говорили. Не помню уже сколько часов мы бродили в лесу, но в конечном результате мы все же вышли на вырубку, с которой была тропа к домику. Если без снега  к нему идти около часа, то в таких снегах и при полной  темноте  часа 2-3. За это время мы очень устали. Была идея поставить палатку на первом более ровном месте. Такое просматривалось в свете наших фонарей и мы двинули туда. Пока я присматривала место для жилья,  неугомонную Ди понесло куда-то дальше. Так, благодаря ей мы вышли на поляну, которая оказалась болотцем, но это мы узнали уже потом из рассказов побывавших  в этом месте в теплый период года. Чувство, что нужный нам домик где-то рядом, назойливо сверлило сознание.    

день третій: йдемо назад 

діана: якщо я сьогодні потраплю у будинок під яйком, то вважатиму програму-мінімум виконаною, але незле би і в барак при дорозі…

легко йдеться по своїх слідах… стоп. що це?

- собачка?! ні фіга собі песик!

- точно. то – кабан. але дивись, як він тут скочив! ото кабанюра!

- знову, і тут… слухай, напевно, він тут не один.

- та ні, то той самий, забігає наперед, щоб нас пошугати :)

от і вицвіла табличка. знайомий правий поворот...

...премо вже пару годин, сонце згори пече, аж піт тече (ну прям літо тобі), сніг знизу холодить - краще б навпаки... хоч би підвіз хто, чи що… о, таки повезло – добрі лісогуби не змогли відмовити. але завезли задалеко (і ваще дістали, женихи!), «круглу» ми минули і де ми тепер, точно не скаже ніхто.

- а ви йдіть отут догори, а там маркування лісників має бути, потім по вирубці, справа, і там стежка мисливська, але її знайти треба…

ага, під снігом.

- славко, йди з дівчатами

- він у нас нежонатий

- зате ми жонаті

- а де ваші перстені?

- вдома відпочивають…

попетлявши лісом години зо три і познайомившись з цікавим способом лісницького маркування ми таки вибрели на вирубку. евріка! Т. впізнала горб. воно! десь там на початку лісу, о-о-он у тих ялинках має бути стежка…

- ді, може тут намет поставимо?

- є така думка…

…барахтаємось вже другу годину, боїмося ведмедів. сплять-то сплять, а як прокинуться?! а що, як ота велика кучугура – то барліг? а Т. в неї палкою тицяє…

наближається 7-а вечора… темний ліс… десь і стежечка вже давно пропала… тєжко…

- ді, як на рахунок намет десь тут поставити?

- є така думка…

зовсім кепсько, якось майже безнадійно…

- ді, давай вже ставити намет!!

- зараз, ще тільки он того дерева пройдемось… о! поляна! давай сюди!

-… то не та

- як не та?! подивися добре!

- та я дивлюся!!!

але  все одно на поляні воно приємніше намет ставити, ніж у чорному лісі, та й полянка така гарнюня, рівнесенька, от лише снігу по коліна… після 20 хв майже безрезультатного витоптування вкинули на сніг килимки, попадали на них і стали катулятися, втрамбовуючи таким чином сніг, весело :)

чує моє серце: хата десь поряд.

 

7.   День четвертый.

Т.: Интуиция не подвела! Домик был всего-то метрах в пятидесяти от места нашей ночевки, но даже утром при свете солнца мы его не видели. Покинув палатку и рюкзаки, отправились в разведку, которая плавно перешла в восхождение на гору Молоду.

Но и тут неудача постигла украинских спортсменов! Вершина, на которую мы выбрались, оказалась соседствующей с той, которая нам нужна, но это мы выяснили уже внизу. А цель оставалась всего в часе ходьбы. Правда Диана предлагала сходить на соседнюю вершину (мы были уверены, что стоим на Молодой), но я отказалась – боялась, что стыбзят нашу палатку со всеми шмотками. Абсурд? Возможно, но после некоторых случаев с моими друзьями, я стала более осторожной, даже в такой глуши.

Спустились к домику, перетащили барахлишко, натопили печку и решили остаток дня бездельничать. 

день четвертий: чи маєте ви план, містере фікс? (молода) 

діана: вранці в Т. вселився дух розвідника, а я хочу пошвидше вгору – потипу хату потім пошукаємо, коли спустимось. але подруга таки пішла петляти лісом, а згодом і я за нею. розвідка перетворилась у сходження, а речі залишились в наметі. йдемо, сяє сонце, сніг блищить, пташки цвірінькають – краса!

 

а на горі вітер – ого-го! знайомі обриси – жереп дорогенький…

чим вище, тим твердіший наст – легше йти, не провалюєшся, зате вітрюганище!!

нарешті вийшли на хребет, ура! красота неописуєма, мене аж підкидає вгору, безмежна радість і чисте дитиняче щастя!

Т. палить, матюкає сніг, жереп і мене (бо я не даю їй спокійно повтикати, ношусь як дурне цуценя). ковтнули кону і погнали вниз, до стоянки - навряд знайдуться ще якісь хворі, щоб забрести сюди в таких снігах, але…

г. Яйко Перегінське (з хребта Молодої)

г. Яйко Ілемське (з хребта Молодої)

...намет на місці, на радощах валяюсь на снігу, зазираючись у небо, і помічаю, що поляна наша – у вигляді серця!

збираємо шмотки і тягнемо їх на 20 м вище на сусідній горб, де власне і виявилась «наша» хатина, в ста метрах від місця нашої ночівлі! (весело з’їхавши з молодої на своїх по... ми під шумок вдалого дня швиденько її знайшли, Т. вийшла прямо до воріт – просто казка якась!)

вирішили троха побавитись в альпінізм: ліземо вгору до хати на чотирьох, схил біля 70 град, наплічники то тягнуть вниз, то тикають писком до грунту, пташки голосно насміхаються - мені б їхні крила!

програму виконали, настрій чудовий, часу купа…

після вечері подруга якось між іншим, за переглядом відзнятого матеріалу, повідомила, що має погану новину для мене. ну от! якийсь гарний кадр не вийшов – подумала я. якби ж то! ми, виявляється, були не на вершині молодої, а на сусідній, меншій вершині… сказати, що я розстроїлась – нічого не сказати!.. Т. пропонує завтра вийти таки на молоду, я – проти, хіба з умовою, що підемо далі по хребту, а взагалі – хочу на яйко, як і планували.

з нічого робити затіяли морально-етичну бесіду, в результаті кожен випав у свій осад, так і поснули. засинаючи, мріяла про зупу… (а то весь час пюре з сосичами! ну не тільки, звичайно - пампушки там різдвяні, горішки зі згущиком, сирник, цукерки і т.п. на додачу, але вперто хотілося зупи.)

зупу таки зварили, десь біля 2-ї ночі, потім знову балакали, до 5-ї ранку – вийшли з осаду :). 

8.   День пятый. Возвращение «Будулая».

Т.: Как обычно, позавтракав химикаличным пюре с бумажными сосисками (божественная еда – я не шучу!), отправились на Яйко. Слава яйцам! Хоть одну вершину из списка запланированных мы СДЕЛАЛИ!!! Но самое обидное – сдохли батарейки в фотоаппарате, поэтому просто верьте нам на слово, что мы действительно там были. Спустились, собрались и начали наше ВОЗВРАЩЕНИЕ. 

Шли долго, в Осмолоде было уже темно. Первым делом направились в магазин и купили коньячку, а вот только потом стали думать где ночевать, чтоб утром не проспать автобус. Думали даже поставить палатку прямо на остановке, но после некоторых раздумий направились к спасателю Вите и очень правильно сделали! Оказалось, что Витя, как настоящий спасатель, хотел на следующий день идти нас искать, но мы уложились в срок и все обошлось. Нас ждала еще и другая радость – дом спасателя Вити и его жены Юли оказался пятизвездочным отелем, специально построенным для таких как Диана и я. Оплата за жилье нас тоже порадовала – всего 10 грн. за сутки и в эту сумму входит замечательный душ. Вот оно где счастье! Теплый прием, душ и чистая постель! А что еще нужно после трудных пяти дней?! 

день п’ятий: яйко 

діана: лежу зранку і думаю: що робити, як Т. буде не в гуморі і таки наполягатиме на молодій?..

але подруга прокинулась у гуморі, і ми пішли на яйко.

на вершині від краси такої я аж просльозилася. привітали одна одну з першою вершиною в сезоні. пора вертатися в люди.

до снігу вже змішані почуття: то ой-ох-ах-хех-йпрст! (при черговому провалі по пояс), то як рідний вже. з посохами бродимо четвертий день, ну просто маги тобі. була думка з собою їх забрати на довгу і незабутню пам'ять )) – але залишили в хатині.

спускались іншим шляхом, коротшим, досить стрімкий спуск потічком. знайшли таки барак на «круглій», де мали починати підйом на молоду два дні тому.

дорога була довга, слизька й нудна, тішив лише фантастично прекрасний захід сонця, але й тут була ложка дьогтю: сіли батарейки у фотіку, а так хотілось увічнити таку красу!

нас постійно обганяли лісовози, вщерть заповнені мертвими деревами і нетверезими водіями потипу троє за рульом.

Т., вірна собі, підібрала для повного щастя пару-трійку дерев’яних «млинців» додому, для краси. за півгодини залишили один (важкі холєра), а вранці залишили і його, правда не навмисне, просто забули - і це після кількох км «проведених» разом напередодні!

в осмолоду притопали вже з зірками (далеко не першими).

магазин. коньяк. де ночуєм?

після недовгих митарств (і короткої невтішної екскурсії до «барлогу» водіїв автобусів) пішли до віктора, рятувальника, який зустрів нас 5 днів тому біля буса.

а далі були застільні постсвяткові посиденьки з господарями (рекламна вставка: дружина віктора юля робить дуже добрі вареники), задушевні бесіди, розпитування-розповіді (наша «сердечна» полянка виявилась болотом, а зовсім не майданчиком для посадки нло, а кабани перетворилися на оленів), розглядання фото і мап, пісні юного обдарування сашка під гітару, душ, пічка, рідний пуховик, так недоречний в такому теплі…

нарешті я дорвалась до коньяку, який в поході не ризикнула поєднувати зі своїми «колесами» – мусіла споглядати як Т. його цмулить і відчувати танталові муки. :)

6:50 наступного ранку – віктор посадив нас на бус до ясеня, 8:00 – ясень-львів. 

післямова: а гори таки лікують! 

діана: приїхала я додому в повному здравії, гордо продемонструвавши мамі черговий раз позитивний вплив на мене карпатських пригод.

хай живе! І все таке… :)