Новий рік у горах відсвяткувати все ніяк не вдається. А от відразу після - будь ласка, родина дає добро. Тож 1 січня пізно ввечері я вже бігла на залізничний вокзал )
У Ворохті були о 6 ранку (звичною бандою - Юра-Ваня-я). Одразу рушили на маршрут, фактично ще вночі, світанок зустріли в дорозі, над Ворохтою.
До полонини Рижі дотопали о 10 ранку, там нарешті поснідали. Далі пройшли перевал Рижі і Суха Росіч, поковзалися льодами.
Під горою Гордя Жаб'євська (Хорде), 1479 м, зупинилися перепочити і перекусити (другий сніданок потипу) о 12:30. На вершину не пішли (були вже - можна читнути тут), рушили на пошуки хатки.
Знайшлася за горою, на повороті зеленого маршруту о 14:30. Оскільки хат там було три, а часу у нас багато, то ми походили трохи, перебираючи добром. Одна хатинка з пічкою була нам трьом мала, друга була простора, але курна. А от третя цілком підходила. Правда, довелося трохи прибратися, а згодом з'ясувалася, що там страшно чадить піч (дійсно ДУЖЕ чадить, велика дивна металева піч). Але переселятися вже не було натхнення.
Часу було вдосталь, тож ми встигли натішитися трьома чаюваннями, двома вечерями, заходом сонця, і песиком. Песьо прибився до нас ще у Ворохті, вирішив провести до перевалу - подумали ми. Але ніт - він так і гонив навколо нас вісімками цілий день і залишився з нами на ніч на полонині. Була слабенька надія, що наступного дня він повернеться додому. Але (обережно, спойлер) він дійшов із нами до Микуличина.
Наступного дня мали ще одну Гордю, Добротівську, 1356 м, а також випадково піднялися на незаплановану вершину - Буковинка (Сиколка), 1290 м. Далі все йшло за планом - Чорний Погар, 1266 м, дві проміжні вершини 1252 і 1259 та "три татарівські брати/сестри" (історія назви): Куніклива 1261, Ліснів 1257 та Ягідна 1216 м - чудовий прогулянковий хребет з незначними перепадами висот.
Колиба-сироварня була пуста - це та, де пастухи збиралися зимувати (див. тут). Пустував і гойра-комплекс із зіп-лайном, де минулого разу був двіж. Ночуй, де хочеш. Але час був ранній - минула лише 14 год, тож ми рушили далі, до добре знайомої хатини під Ліснівим. Я вже туди як додому. )
Знову мали купу часу на всілякі гастрономічні "ізлішества". Погода зіпсувалася, але в теплій хаті то не особливо хвилює. А от ранок був гарним.
До Микуличина дійшли без проблем. Вперше туди спускалася, сподобалося.
Песик спустився з нами, провів нас до зупинки та посадив на автобус. А сам залишився. Нам було дуже сумно через це, але взяти з собою не могли, та й не факт, що це було б добре для нього...
