Синяк

Із Синяком у мене непрості стосунки, але загалом добрі. Цей раз був мабуть найкращим!

14 квітня вранці лив дощ, але ми не злякалися і о 6:50 вирушили (Юра-Ваня-Аня і я) потягом "Кременчук-Ворохта" до Татарова. Там прилаштували зайвий намет (сталося у Вайбері таке непорозуміння) "у Армена" - симпатична забігайлівка неподалік вокзалу. До речі, на вокзалі нам сходу запропонували таксі на Буковель за 500 грн, а на трасі вже за 600. Ми сказали "дякую - нам і маршрутка цілком підходить". Під'їхали маршруткою за 20 грн з носа в Буковель, трохи пройшлися і стартували вже після полудня біля 7-го підйомника. 

Десь перед 14 год покинули гірськолижні витяги Буковелю і занурились у ліс. Сонце, яке пекло в голову весь час, що ми ліниво сунули вздовж трас із штучним снігом і потай заздрили лижникам (принаймні я), одразу сховалося - ну так, ми ж уже в лісі!.. За якийсь час задощило, а потім і засніжило. А при виході з лісу на полонину Темнатик (15:30) знову визирнуло сонце... Така вона - весна!

На полонині вирішили, що час перекусити, підкріпитися перед підйомом на Синяк, який загрозливо маячив стіною прямо перед нами. Гостинну полонину, правда із зачиненими колибами, ми покинули аж за годину.

Штурм Синяка був норм, доймала лише мішанина цекотів зі снігом, через що неясно було, куди ступати, іноді доводилося лізти мавпочками. Сонце бавилося в хованки - в сам раз. Перед вершиною зустріла магічний посох (здоровий дрин - корисний і красівий) і взяла його з собою, причому до самого дому - красується зараз у мене на балконі, поки придумаю, що з ним робити далі. ))

Загрібаючи тим посохом як веслом вибралася на вершину г. Синяк о 17:30. Там творилося дійство... Навколо бігали хмари і танцювали аркан дощі, сонце посилало своїх "зайців" то на вершини, то в долину, вітер вальсував зі сніжинками, все змінювалося щомиті і заворожувало, захоплювало подих неповторною і швидкоплинною красою. Поки ми всі зібралися докупи, надивилися, нафоткалися, належалися і т.п., непомітно підкрався вечір - минула 18 год.

До полонини Хом'яків топали ще 1,5 год - довго, а в колибі були о 8 вечора - пізно... Ноги мокрі, сили вичерпалися, хата холодна і брудна, і курна, з велетенськими отворами в даху, і навіть у дверях. Що ні разу не порятувало від смердючого чаду, коли таки з восьмого разу ми розпалили вогонь. По воду йти було пізно і ліниво, тож черпали сніг, котрий уже скувало морозом - отакі діла.

Окрім ватри мали пальник - і це було добре, вдалося нормально повечеряти, чого не скажу про поспати - бо було капець холодно. Але нічого - все колись закінчується, і холодна ніч також. Настав ранок і не просто, а чудовий сонячний ранок, тож надворі швидко стало тепліше, ніж у хаті.

Після сніданку покинули полонину (біля 11 год*), на г. Хом'як не підіймалися, щоб не спізнитися бува на потяг о 16 год - теоретично встигали, але ризикувати не хотілося, бо окрім квитків на потяг, мали ще зайти до Армена по намет, ну і пообідати там же, якщо встигнемо.

Повертатися вирішили через хребет г. Гребля. Я там була 15 років тому, мені сподобалося, вирішила повторити, перевірити, чи все на місці. ) І до речі ніт - щез дерев'яний триангуляр з вершини Греблі. Сам хребет справив таке ж приємне враження як і минулого разу - рекомендую! Легкий, ненапряжний, доволі живописний і виводить прямо до вокзалу у Татарові.

Намет забрали, неспішно пообідали, помилувалися місцевими котами і ще навіть мали час до потягу.

Потяг "Рахів-Львів" за розкладом прибуває до Львова о 20:50, але ми прибули на 10 хвилин раніше - отакої.

біля 11 год* - є така приказка у туристів: "коли не вставай, а вийдеш об 11-ій", переважно справедлива )