Кізі відбулися

Після невдалої спроби на День Конституції я попросила Всесвіт про сприяння, і от вона - Долина Мрії... )

Цього разу двом відважним кобітам майже всюди посміхалася Фортуна. Квитки на потяг взяли, у Ворохті майже одразу пересіли на автобус, а в Ільцях нас одразу підібрав "принц на білому коні" і підвіз до рафтинг-клубу "4 гори". Там ми випили каву на терасі над Чорним Черемошем і поїхали далі до КПП Бистрець із людьми, що збиралися сплавлятись по ріці.

На КПП ми нікого не зацікавили, тож одразу подалися на гору Степанський і далі хребтом Косарище. Одразу при виході на хребет нас вітав великий тризуб з прапорами, тож з огляду на свято (День Прапора), ми влаштували фотосет у вишиванці. Навколо була краса, гідна Хоббітанії, тож я ще пробіглася пагорбами по воду.

З Косарища, висілками села Дземброня, ми піднімалися на полонину Чуфрова, знайшли купу грибів, але брали лише білі, і то не всі - отакі пані ).

Краєвиди на Чуфровій звісно бімба, але місць для стоянки рівно одне нормальне, на всю полонину. Та ми там не спинились, бо там не було виду на Вухатий Камінь. А вибрали собі таке-сяке кривеньке містечко, зате між двома потоками і з найкращим видом.

Другого дня з Чуфрової піднялися на Менчул - гарний пологий підйом траверсом. На живописних камінюках знову була фотосесія, вже до Дня Незалежності ).

На вершину не піднімались, бо спекотно, влом, та й Менчул ніби в списку заборонених, разом із Бребенескулом, ПІЧ, Вухатим, Смотричем і т.д. - гарна кумпанія! До того ж наша стежка звертала в урочище Кізі Улоги. От тільки стежку ту ми не знайшли навіть з навігатором. Тож вийшли на Чорногірський хребет і подалися на Бребенескул - звідти теж була намальована стежка на мапі, хоча після першої невдачі мали сумніви. І не дарма - її там не було, принаймні, де показував навігатор. Але що було робити? Ми трохи почухали потилиці та й пішли донизу, як могли, потипу по навігатору стежкою, якої не було гг...

На першу терасу злазити було "весело", але оскільки ми бувалі авантуристи, то норм. А там - потічок дзюрчить, смарагдова зелень, квіточки-зірочки ммм... Тераса ця - суцільна моква, тож ми пройшли її по "плінтусу", тиснучись до схилу, а там і стежечка намалювалась вздовж потоку. Доволі стрімка стежечка, але надійна, в сенсі присутня ).

Помалу спустилися на саму нижню терасу і, хоч було ще доволі рано, далі не пішли - і сил вже не дуже, і в такому місці як не заночувати!

Третього дня вирішили йти через полонину Нижня Ґаджина на Маришевську, до руїн туристичного притулку, а звідти вже у Бистрець, ліском, сподіваючись на зустріч з грибами. Грибів не так, щоб не було, але то не те, що було по дорозі на Чуфрову. 

Село Бистрець капець довжелезне, десь біля 10 км до КПП, де автобус їздить з Шибеного до Верховини. А той, що від магазину з Бистреця їде, тепер зазирає сюди раз на тиждень, і той раз - не сьогодні, і не завтра... Тож ми своїм 11-им номером рухалися в потрібному напрямку у слабкій надії, що трапиться ще один принц. І от, коли до КПП залишалося 4 км, ми таки його зустріли! Його сріблястий кінь підкинув нас майже до Ворохти. Точку висадки ми обрали самі, керуючись прийнятним місцем для стоянки. І ця стоянка була супер, хоч і без краєвидів, зате зручна, і від Ворохти близько )).

Четвертого дня удача продовжувала нам посміхатися. І втретє ми застопили принца на білому коні, котрий завіз нас прямісінько на вокзал. До потяга ще було доволі часу і на каву, і на прогулянку, і на обід. 

У потязі було спекотно, зате наш вагон супроводжував дуже милий провідник, котрий ніц не мав проти того, що ми п'ємо пиво з його чайних склянок з традиційними підстаканниками, а у Львові елегантно знімав нас із потяга. 

Віва ла віда!

P.S.: Обпалена сонцем Обвіяна вітром Подряпана гілками Покусана кліщами Застуджена Втомлена Задоволена Щаслива)

ПОДЯКА:

- бойовій подрузі Орисі за витримку та любов до гір

- Віктору з Коломиї за трансфер, каву та гарний настрій

- Сергію з Києва за чуйність та делікатність

- Петру з Микуличина за посмішку та добре серце

- провіднику вагону 22 потягу 026 за толерантність та елегантність )

- моїй родині за те, що терпить мій роман з горами

- Укрзалізниці за пригоди

- горам за те, що вони є!