Біла Кобила для Орисі )

 Як і натякає назва - похід було сплановано на замовлення, і сплановано доволі незле!

Почалося це дійство о 17 год на Львівському вокзалі. Там ми сіли у потяг до Коломиї, такий потяг-автобус на три вагони. Хоч вони і гарні, але я їх не люблю, не та атмосфера, нема нарів персональних і чаю в підстаканниках. Мені було нудно, і от провидіння підкинуло розвагу у вигляді зламаного шахраями Телеграму, тож до Коломиї мала чим зайнятися.

У Коломиї нас чекав попередньо замовлений хостел "Бумеранг". Ну такоє, так у моїй уяві виглядають європейські в'язниці. Але як нема іншого варіанту за прийнятні гроші (250грн) - то можна.

Коломия файна, добре, що від залізничого вокзалу до автовокзалу є трохи топати - виходить невеличка екскурсія по місту.

А далі нас чекав Космач, туди їхати з Коломиї більше години, хоча кілометраж невеликий, але то вже гори. Дорогою милувалися з вікна на золоту осінь. Люблю гірські автобуси, вони мені миліші за всякі там інтерсіті ).

У Космачі раніше не була, лише багато чула (в основному з пісні про Довбуша )), тож поїхала туди з радістю. Він не розчарував - велике мальовниче село, а в цю пору особливо. Довго-довго "гуляли" ми вгору через все село, навіть трохи запарились, а маршрут тільки починається, вперед, до Лисини Космацької і Пожератула.

На ту Лисину йшли ми, слід сказати, таки довго, трохи з пригодами, але невеличкими, навіть оповісти нема про що, хіба про красу осіннього лісу. На вершині були вже у сутінках, які швидко перетворились у ніч, тож гору Пожератул ми просто пройшли, повз - а стільки розмов було про нього! )) Частину маршруту йшли темним-темним лісом, і це було б прикольно, якби не втомлені ноги і не горбиста стежка. До запланованої курної хати на полонині Мунчелик прийшли перед 19 год - нормальний результат (з автостанції Космача вирушили біля 13 год).

Лисина Космацька

Хата норм, навіть крута - стіни супердобротні (обшиті якимись панелями, що добре рятує від протягів), але дюже брудна... Та у темряві не видно бруду, а у теплій гарній компанії тим більше. Ці вечірні гірські посиденьки у колибах, коли на вулиці темрява і холод, а у тебе в хаті вогонь потріскує, казан булькає, чайник парує, на столі - ковбаски підсмажуються у спирті, лимончик нарізається, а з чарівної пляшечки нектар наливається - ні з цим не зрівняти! А трохи згодом вже рум'яним вийти надвір і милуватися зорями, поки не змернеш, а тоді назад у хатку - кайф ).

Наступного дня у програмі був Ґреґіт і основна вершина походу - Біла Кобила. Яка ж вона таки класна! - намбер ван ). Ми вирішила вшанувати її по повній програмі - і пройшлися від голови до хвоста через цекоти потипу ґоґанських, але менш притоптаних - тут рідше ходять. 

Хата на полонині Мунчелик

Гірська капличка

Спина Білої Кобили

Орися на фоні голови Білої Кобили

Вчасно почали спуск, ще засвітло, але швидко стемніло, і на висілках села Бережниця ми трохи побродили. Та все завершилося добре і навіть вчасно - о 19 год ми були на місці ночівлі, у садибі Йо Мо Йо (так-так! )) Радісні, але такі вбиті, що ледве ходили й говорили. Та все ж задоволені собою і головне - горами. 

Невеличка заслужена реклама: ЙоМоЙо - це знахідка просто, за кумедні 400 грн з носа у нас була симпатична кімната у місцевому стилі з постіллю і балконом, душ, а також смачні вечеря та сніданок, ДЯКУЮ!

Вранці нас чекав спуск у Верховину 12 км через гору Грибкова в надії здибати грибочок. Та господарі люб'язно (і безкоштовно) підвезли нас у Криворівню (бо самі туди їхали). Тож наші ноги дуже раділи, хоча серця трохи сумнівалися - якось не спортивно чи що.., але опиратися халяві не стало сил.

У Криворівні ми трохи потопталися в роздумах, чи йти нам у музей (хоч якийсь) чи ні. Але таки поїхали у Верховину, де одразу пересіли на маршрутку до Ворохти. І от там ми вже надолужили, тобто погуляли. Погода була прекрасно-сонячна, як і першого дня, бо потім було хмарно, але ми не жалілись. Ворохта як завжди порадувала - і видами, і... всім решта ).

А також порадував потяг до Львова, чаєм і полицею для полежати, ну і трохи пивом. ;)