Продовжуємо шаритись околицями Яремче. Можна сказати, це замінило нам Сколе, котре багато років поспіль (дуже багато!) було вельми популярним через зручне добирання "мукачівкою". Яремче тоді навіть не розглядалося для походів-одноденок. Але от "мукачівка" загнулась, натомість з'явилося багато потягів до Яремче. І от... чергова вилазка вихідного дня.
Старт і фініш був у Микуличині, з прив'язкою до залізничної станції. Туди ми пішли немаркованим шляхом - самі собі на мапі намалювали. Йшлося дуже легко, аж занадто, та й не дивно - висота гори Круглий Явірник 1221 м, у порівнянні з Явірником-Ґорґанським (1467 м) "дитяча". Ми й не помітили, як опинились на вершині.
Зворотній шлях жовтим маркуванням починається одразу за вершиною. Але варто пройтися пару сотень метрів уперед, щоб насолодитися панорамою Чорногори з незвичного ракурсу. Там навіть оглядовий майданчик забацали!
Дорога назад звісно була іще легшою. На півдорозі ми зупинилися біля дуже козирної хатинки на обід. Будиночок маленький, але дуже милий, і звісно зачинений.
Все було добре, окрім добирання додому. У Микуличин ми спустилися біля 15 год, але то нам не помогло. Квитків на потяг не було. Тож пішли на трасу, там сіли на автобус до Франека (ІФ, він же Івано-Франківськ), у якому мене вкачало. У Франеку чекали дві години на потяг о 20 год (були квитки лише на нього), до Львова то чудо теліпалось більше чотирьох (!) годин. Відповідно вдома я була о першій ночі. Враховуючи, що попередньої ночі вставала о 4 ранку - таке собі задоволення... Цього разу Укрзалізниці дякувати не хочеться.
П.С.: Мушу додати, що був запасний варіант добирання, але ми не ризикнули, бо неперевірений. Десь о 17 з чимось год мала бути "електрина" до Яремче, звідки майже одразу до Франека. А там ми спокійно встигали на той самий потяг о 20 год. Результат ніби той самий, АЛЕ: по-1 - мене б не знудило у бусі, по-2 - суттєво дешевше.