Захотіли наші друзі піти в гори, у свій перший похід, з дітьми. Я трохи помордувалася з вибором і зупинилась на найлегшому з живописних варіантів - переході Бескид-Лавочне, про який подумувала вже давно. Правда, як про одноденний похід, а тут розбила його на два дні, із зупинкою біля витоків Опору.У Бескид їхали щоденною електричкою "Львів-Мукачево", тою, що біля кожного стовпа зупиняється - інакше би й не втрапили у той Бескид. 4 години їзди, але потяг доволі комфортабельний як на Карпати, зручні крісла, багато місця. Тож дорога була легкою, хоч і довгою.
Мар'яна і Сергій намагалися дрімати
Рута з Ірусею всю дорогу розважалися, я слухала музон
У Бескиді пару місяців тому з великою помпою відкрили новий тунель, на відкриття був запрошений навіть мій тато - залізничник-пенсіонер, навіть потрапив на ТБ під час виступу президента. Ми зробили для нього скріншот. :)
Але ми у тунель не пішли. Не пішли ми й на Бескидський перевал, хоча він був у програмі. Якось так сталося - мабуть, спрацювала моя карпатська внутрішня програма скорочувати дорогу. Ми вийшли уже на хребет за перевалом. Я трохи пройшлася назад, але зрозуміла, що то неблизько, та й не варто повертатися, щоб потім знову йти сюди. Ніхто би й не захтів. Тож ми пішли далі хребтом до гори Явірник.
Дівчата трохи запарились
Різновиди місцевих метеликів
Перед самою горою зустріли мандрівника, котрий чомусь дуже нам зрадів. На радощах нарадив, як не зблудити у пошуках витоків Опору. А коли Олег надибав біля калюжі саламандру, навіть повернувся і довго тішився ще й з неї.
Вагітна саламандра
Зустрічний подорожній із саламандрою в руках
Наша банда і саламандра )
На фоні Лавочного,
котре я деякий час вважала Опорцем
На Явірнику наша команда розвалилась відпочивати (як з'ясувалось згодом, Рута навіть не второпала, що то була вершина гори). А ми з Олегом пішли у розвідку. Помилувались видами на Пікуй та Боржаву, намагались розпитати у збирачів яфин про витоки Опору. Вони навіть ріки такої не знали, сказали, що закарпатці (потипу "самі ми нє мєстниє"), із Верхнього Студеного. Тож ми, керуючись шматком мапи, описом з інтернету та порадами зустрічного подорожнього, подалися вправо прямо з Явірника.
На горизонті - Боржава
Дівчата на фоні іван-чаю
За короткий час вийшли на хребтик, рівний як стріла, котрий швидко привів нас до мети. Але ми про то не знали, бо в описі з інету прочитали, що йти 3,5 км, а ми пройшли заледве два, тому пішли далі (і то був не перший і не останній раз, коли наш досвід не збігався з описом, і це збивало з толку). І хреста на узбіччі ніякого не було, а він мав бути за усіма джерелами. Тож ми продовжили йти тим же азимутом, штурманули безіменну висоту, а коли нагорі вперлися у хащі, зрозуміли, що щось не те. Повернулися і стали шаритись околицями. Знайшли криницю з витоком Опору, і я її впізнала - була я тут уже, але не знала, що то і є витоки ріки Опір (почитати можна тут - оте джерело з останнього абзацу і є витоком Опору, і лавка та сама на місці :)).
Схема маршруту доволі точна
(на ній хрест таки збоку, а не на узбіччі "нашої" дороги)
Знайшли розкішне місце для табору і зажили. Згодом неподалік знайшовся і хрест, дійсно на узбіччі, але не тієї дороги, якою ми прийшли, а тієї, що її перетинає перпендикулярно, і з того перехрестя вліво - хрест, вправо - криниця з джерелом (витоки Опору). Через що з'явилася думка, що ми прийшли не тою дорогою, що у маршруті, але по мапі все сходиться. Одним словом, не дуже треба довіряти інформації з чужих рук, бо сприйняття як відомо - суб'єктивна річ і т.д... не буду розтікатися думкою. На жаль, і мапа не завжди надійне джерело. Найкраще - покладатися на чуття (чуйку), якщо воно звісно є.
Пам'ятний хрест бійцям УСС 1914 р.
Вечірня ватра
Скоро ніч
Вечір був "томним" і лінивим. Ніч теплою. А вранці взявся туман і тримався до полудня. Ми збирали ягоди, байдикували і розважалися хто як міг та хотів. Я підбила Мар'яну пошукати витоки Стрия, котрі теж мали бути десь поряд, у радіусі кілометра.
Олег спав на вулиці
Медитація
Наш табір вранці
Керуючись трохи знаннями, трохи чуйкою, ми їх таки віднайшли. Від хреста треба йти вгору до ЛЕП (лінія електропередач), а потім вздовж неї ліворуч вгору до поляни на вершині горбка, з неї стежка веде вздовж лісу по праву руку, перетинає поляну і заводить знову в ліс, а там за пару десятків метрів і воно - витоки Стрия. Можна спробувати і коротший шлях - напролом по азимуту від ЛЕП, але не влітку, коли буяє зелень.
Облаштованого джерела там немає, просто з землі просочується вода, її навіть не видно спочатку, лише вологі лінії серед опалого листя, але за якийсь час з'являється і трохи водички, а далі ми не спускалися, бо пора було уже вертати.
Від хреста вгору вздовж лісу до ЛЕП
Наліво і вгору просікою вздовж ЛЕП
Поляна на вершині горба,
у тому ліску і є витоки Стрия
Ось тут народжується ріка Стрий (фото зліва - витік, справа - течія вниз)
Дорогою у табір об'їлися ожини, жаль - не було у що назбирати. Зате наші дівчата тим часом назбирали поблизу табора чорниць.
Дивна рослина
Самураї-початківці
Спуск у Лавочне був дуже живописним, не шкодую навіть за тими кілометрами, що йшли селом, бо саме Лавочне теж дуже живописне.
С/г знаряддя (там багато такого добра)
КалОр
Бойківська тераса
Нагорі є рудий кіт, але його не видно )
Красота
Вулики
Треба від витоків Опору йти далі дорогою вздовж ЛЕП. До речі, була ділянка, де ми йшли дуже близько від ЛЕП, і мало того, що слух різали гул і тріщання струму, він ще й покусував нас за голі п'ятки, довелося вдягати шкарпетки. Тож при першій же можливості, я раджу звертати від тої ріки струму і спускатись у село. Його видно у просвіті дерев.
На мапі добре видно ЛЕП і варіанти спуску у Лавочне
Ось таку хатинку надибали поблизу ЛЕП
Всередині є навіть диван, все у дуже хорошому стані
Картина маслом
Я спочатку побоювалась, щоб ми не спустились в Опорець (міст збив мене з толку, але то виявився міст у Лавочному; і знову ж - в описі писали про 2-3 км від витоків Опору до точки повороту від ЛЕП в село, а ми пройшли 1-2), хоча по мапі ми йшли просто у Лавочне, оскільки зліва тягнулась безкінечна ЛЕП. Так воно і було, а Опорець залишився зліва, його навіть не було видно.
Лавочне
Хатинки-намистинки
Неподалік зустріли на дорозі мідянку - прекрасна!
(фоткатись відмовилась)
Вихід на "велику" дорогу
В очікуванні швидкісної електрички вихідного дня (тепер вона така, та, що недавно ще була регіональним експресом "Львів-Мукачево", тепер їде з приміського вокзалу, лише у пт, сб і нд, але майже вдвічі швидше, ніж щоденна "Львів-Мукачево", якою ми приїхали у Бескид) ми поїдали морозиво, мочили ноги у ріці Опір і пускали камінці-жабки.
А ще - підгодовували вокзального котика )
P.S.: Фото з мобілки, сорі - лінива стала.
Немає коментарів:
Дописати коментар