Позаплановий Пікуй

Зібралися ми з товаришем Мироном провідати водоспади - Войводин та Лумшорські. Підманила я свою 10-літню доньку Руту їхати з нами - нічого напряжного не передбачалося, поїздка-прогулянка (навіть не похід) вихідного дня, погоди стоять гарні - чого вдома товктися?..

Спочатку все йшло за планом. Вранці не проспали, потім запхалися (ледве) у маршрутку. А тоді елегантно зайшли в напівпусту електричку - неділя.

У Стрию нас уже чекав Мирон зі своїм авто. Погода багатообіцяюча, настрій чудовий, поїхали негайно, вперед до заправки з кавою і далі. )

До кави справа так і не дійшла. Точно уже не пригадаю коли, десь перед перевалом між Львівською та Закарпатською областями, Миронова автівка вперше дала збій. Після півгодинних маніпуляцій і телефонних розмов Мирон таки завів її і ми поїхали, але недовго, 5-10 хв - і знову, і так кілька разів.

Не буду описувати усі митарства та переживання. Стало зрозуміло, що куди-куди, а до водоспадів ми сьогодні не доїдемо точно, а як доїдемо - то можемо й не виїхати звідтам, треба триматися цивілізації, щоб якось вибратися з халепи.
Але й додому їхати отак відразу назад теж не хотілося. Хоча гори ми вже побачили у вікно машини, але все ж...
Глянули карту, виявилося, що ми поблизу села Біласовиця, а куди йдеться з Біласовиці - вірно, на Пікуй.
На горі Пікуй я була один раз 14 років тому, тож можна було й освіжити. )

Якось ми допхалися до точки старту і пішли гуляти, як не на вершину, то хоч в її сторону. Сумніви, що вийдемо нагору, були в основному через Руту, яка одразу набурмосилася і перебувала на межі плачу - їй обіцяли гарні водоспади, а тут на тобі - ГОРА.

Тож Рута пленталася і страждала і всім своїм виглядом демонструвала своє відношення до нас, зокрема до мене, а також до Пікуя і всіх гір загалом. Але виходу не було... )

Дорога виявилася чудесною - легкою та живописною. Внизу було тепло майже як улітку, але чим вище, тим ставало прохолодніше, а коли вийшли вже під вершину, то зрозуміли, що таки вже осінь - настільки холодний був вітер.

Пікуй справа вгорі

Хоч і невеликі, але водоспади були ))

Рута майже весь підйом мріяла влаштувати якусь диверсію, але нічого в голову не приходило, окрім, як просити їсти і жалітися на ноги та живіт. Я нагадувала, що вона їла майже всю дорогу в машині й обіцяла, що поїмо, як вийдемо на полонини - тим вона і жила. )

Витиснула усмішку

І кого би це тою палкою? )

Позаду Пікуй демонструє свої зуби

І от вони - полонини, і він - Пікуй. Коли Рута побачила вершину, несподівано спрацювала гірська магія - їсти вона вже не хотіла, а хотіла туди, хоча підійматися стало ще важче - круто, холодно, але ж видно вершину! Останні метри Рута йшла вже майже радісно. )

Від краєвидів перехоплювало подих

Ідеальна хмаринка

Ми тут не самі

Перше спільне селфі

Останні метри

На вершині вітер був такий холоднючий, що ми вдягнули все, що мали, і все одно мерзли. Але навколишні красоти все компенсували.

Вершина

Пікуй дуже живописний

Верховинський вододільний хребет

Знайшли плюс-мінус безвітряне місце і нарешті пообідали, а Мирон взагалі поснідав - через пригоди з машиною раніше він не мав ні можливості, ні бажання.

Затримуватися не стали, бо попереду спуск, а за 1,5-2 години вже стемніє, і невідома дорога назад - машина глохне щодесять хвилин, а нам із Рутою потрібно встигнути на електричку.

Прощаємось із сонячною стороною

Чи то звірі, чи то птиці...

Зліва на горизонті - полонина Руна та гора Гостра

Фото Мирона

Вниз у тінь гори 

Було холодно і прекрасно 

Спустилися швидко й безпроблемно. Внизу поряд з Мироновим авто стояло ще одне і компашка з чотирьох хлопців. Вони пройнялися нашою ситуацією і люб'язно підкинули нас із Рутою до Сколе, де ми мали у розпорядженнні ще дві години до своєї електрички. Рута якраз мала можливість спокійно продумати, що вдягне завтра у школу на конкурс і повторити пісню, яку співатиме.

Фото Рути (з чужого авто на перевалі)

Мирон же з перемінним успіхом таки доїхав того вечора додому, причому ще раніше, ніж ми сіли у потяг - алилуйя! Так що план було навіть перевиконано.

І не дивлячись на те, що все відбулося не так, як було задумано - всі (навіть Рута) залишилися задоволені. А Мирон знову хоче на Пікуй. )

Рутина творчість )

P.S.: А наступного дня у гімназії "Гроно", де навчається Рута, був конкурс дитячих талантів.

Конкурсантки з 1-А класу

Рута перед виступом

На разі все. )

Кринта-Скупова

Золота осінь виявилася бідною на походи, як і минуле літо. Нарешті вибралася, у перевіреній компашці, у нові місця. З огляду на обставини маршрут обрала легкий, зате мною неходжений.

Отже, приїхали в суботу, 27 жовтня, у Красник я, Володя, Юра та й пішли на Гриняви.
Лив дощ, але холодно не було. Та й іти недалеко, хоча зо три години на доходжання до полонини Кринта таки пішло.
Але мені все подобалось, навіть дощ - я ж у горах!
Трохи напружила відсутність пічки у єдиній відчиненій кімнатці наявної на Кринті колиби. Все решта було наглухо забито.

Притворялась гіллячкою )

Невеличке озерце на полонині Кринта

Майже прийшли

Ось і хата на Кринті

Перша відчинена кімнатка

На наше везіння, дощ припинився, і вдалося розвести ватру надворі.
Часу було багацько, все робили неспішно - як то класно прийти на нічліг завчасно!
Спальні місця у кімнатках (насправді їх було дві, суміжні) оцінюю на відмінно. До відносних мінусів можна віднести (окрім відсутньої пічки) хіба табун мишей, що заважали мені вночі спати, але то мої особисті проблеми, бо мої колеги їх навіть не чули. А я ще й бачила, присвітила вночі ліхтариком - а вони врозсипну зі столу, як таргани. Проте двоє самих наглих навіть не втекли, продовжували ревізію столу.

Володя та Юра задоволені

Вечірній чай

Моє спальне місце з оленями )

У неділю, 28 жовтня (ДН моєї похресниці й тезки, (не) до речі), розпогодилось зі самого ранку, швидше навіть з ночі.
Коли ми висипали надвір, сяяло сонце і під ним - Чорногора у всій красі. Особливо приваблював погляд Смотрич, осяйний та величний.

Ранок на полонині

Той самий Смотрич

Ранкове селфі однако )

         Юра на фоні Чорногори                На межі лісу справа виглядає Говерла

Того дня нас чекали гора Скупова та Угорські скелі.
Йти хребтом до Скупової було суцільним задоволенням - погода ідеальна, я це люблю! ) Давно помітила, що ходити в гори восени - сам смак.

Покидаємо Кринту

Погода співає

Село Пробійнівка

Гора Біла Кобила неподалік Верховини

(я була там недавно - див. репорт нижче)

Чорногірський хребет прекрасний

Видно було навіть обсерваторію на ПІЧ

На Скуповій

Після вершини Скупової повернули до Угорських скель, доволі швидко спустились, а далі почалася дивна історія - всі підряд колиби, що нам траплялися, були закриті наглухо. А ми не взяли з собою намету, бо розраховували на них. Ми трохи побігали по полонинах - безрезультатно, лише час згаяли, і на оглядини Угорських скель часу вже не лишалось.

Одна з Угорських скель

Пошуки відчиненої колиби

Останці Угорських скель

Вирішили спускатись у село, бо навколо хмарилось, і без даху над головою ночувати було ризиковано.
Та ми ризикнули. Зупинились прямо над селом Зелене, на симпатичній поляні з великими деревами - в разі чого буде сховок від дощу.
Розпалили таку ватру, що тліла до ранку і гріла нам ноги. )

  Знайди білку )                          Стоянка над Зеленим

Вранці понеділка, 29 жовтня, бігом на ранковий (7 год) автобус, встигли. Поїздка була жесть - сауна з масажем. Добре, хоч не дуже довго, до села Красник, де на нас чекало Володіне авто. Зате вже пообіді були у Львові.

Красюки зі села Красник

                                                  29 жовтня!

Яремчанські красені

Знаменитий вид з Яремче