Позаплановий Пікуй

Зібралися ми з товаришем Мироном провідати водоспади - Войводин та Лумшорські. Підманила я свою 10-літню доньку Руту їхати з нами - нічого напряжного не передбачалося, поїздка-прогулянка (навіть не похід) вихідного дня, погоди стоять гарні - чого вдома товктися?..

Спочатку все йшло за планом. Вранці не проспали, потім запхалися (ледве) у маршрутку. А тоді елегантно зайшли в напівпусту електричку - неділя.

У Стрию нас уже чекав Мирон зі своїм авто. Погода багатообіцяюча, настрій чудовий, поїхали негайно, вперед до заправки з кавою і далі. )

До кави справа так і не дійшла. Точно уже не пригадаю коли, десь перед перевалом між Львівською та Закарпатською областями, Миронова автівка вперше дала збій. Після півгодинних маніпуляцій і телефонних розмов Мирон таки завів її і ми поїхали, але недовго, 5-10 хв - і знову, і так кілька разів.

Не буду описувати усі митарства та переживання. Стало зрозуміло, що куди-куди, а до водоспадів ми сьогодні не доїдемо точно, а як доїдемо - то можемо й не виїхати звідтам, треба триматися цивілізації, щоб якось вибратися з халепи.
Але й додому їхати отак відразу назад теж не хотілося. Хоча гори ми вже побачили у вікно машини, але все ж...
Глянули карту, виявилося, що ми поблизу села Біласовиця, а куди йдеться з Біласовиці - вірно, на Пікуй.
На горі Пікуй я була один раз 14 років тому, тож можна було й освіжити. )

Якось ми допхалися до точки старту і пішли гуляти, як не на вершину, то хоч в її сторону. Сумніви, що вийдемо нагору, були в основному через Руту, яка одразу набурмосилася і перебувала на межі плачу - їй обіцяли гарні водоспади, а тут на тобі - ГОРА.

Тож Рута пленталася і страждала і всім своїм виглядом демонструвала своє відношення до нас, зокрема до мене, а також до Пікуя і всіх гір загалом. Але виходу не було... )

Дорога виявилася чудесною - легкою та живописною. Внизу було тепло майже як улітку, але чим вище, тим ставало прохолодніше, а коли вийшли вже під вершину, то зрозуміли, що таки вже осінь - настільки холодний був вітер.

Пікуй справа вгорі

Хоч і невеликі, але водоспади були ))

Рута майже весь підйом мріяла влаштувати якусь диверсію, але нічого в голову не приходило, окрім, як просити їсти і жалітися на ноги та живіт. Я нагадувала, що вона їла майже всю дорогу в машині й обіцяла, що поїмо, як вийдемо на полонини - тим вона і жила. )

Витиснула усмішку

І кого би це тою палкою? )

Позаду Пікуй демонструє свої зуби

І от вони - полонини, і він - Пікуй. Коли Рута побачила вершину, несподівано спрацювала гірська магія - їсти вона вже не хотіла, а хотіла туди, хоча підійматися стало ще важче - круто, холодно, але ж видно вершину! Останні метри Рута йшла вже майже радісно. )

Від краєвидів перехоплювало подих

Ідеальна хмаринка

Ми тут не самі

Перше спільне селфі

Останні метри

На вершині вітер був такий холоднючий, що ми вдягнули все, що мали, і все одно мерзли. Але навколишні красоти все компенсували.

Вершина

Пікуй дуже живописний

Верховинський вододільний хребет

Знайшли плюс-мінус безвітряне місце і нарешті пообідали, а Мирон взагалі поснідав - через пригоди з машиною раніше він не мав ні можливості, ні бажання.

Затримуватися не стали, бо попереду спуск, а за 1,5-2 години вже стемніє, і невідома дорога назад - машина глохне щодесять хвилин, а нам із Рутою потрібно встигнути на електричку.

Прощаємось із сонячною стороною

Чи то звірі, чи то птиці...

Зліва на горизонті - полонина Руна та гора Гостра

Фото Мирона

Вниз у тінь гори 

Було холодно і прекрасно 

Спустилися швидко й безпроблемно. Внизу поряд з Мироновим авто стояло ще одне і компашка з чотирьох хлопців. Вони пройнялися нашою ситуацією і люб'язно підкинули нас із Рутою до Сколе, де ми мали у розпорядженнні ще дві години до своєї електрички. Рута якраз мала можливість спокійно продумати, що вдягне завтра у школу на конкурс і повторити пісню, яку співатиме.

Фото Рути (з чужого авто на перевалі)

Мирон же з перемінним успіхом таки доїхав того вечора додому, причому ще раніше, ніж ми сіли у потяг - алилуйя! Так що план було навіть перевиконано.

І не дивлячись на те, що все відбулося не так, як було задумано - всі (навіть Рута) залишилися задоволені. А Мирон знову хоче на Пікуй. )

Рутина творчість )

P.S.: А наступного дня у гімназії "Гроно", де навчається Рута, був конкурс дитячих талантів.

Конкурсантки з 1-А класу

Рута перед виступом

На разі все. )