Гори, походи, подорожі: Рання весна у Сколівських Бескидах

Нарешті свіжачок! Не архів )

Дві неділі поспіль робила вилазки у ближні гори на деньок - краще, ніж нічого.

11 квітня. Сліди (Зелемінь-Кудрявець-Лопата).

Старт і фініш у Сколе, біля Павлового потоку. Давно ношуся з ідеєю віднайти: а) стежку звідти на Кудрявець; б) стежку від сірководневого джерела (нормальну!) на Лопату; в) спуск з гори Зелемінь у Сколе.

Цього разу було виконано пункти б і в: б - допоміг навігатор у телефоні (давно би так )), в - допоміг випадок, щасливий збіг обставин. До речі, пункти а і в виявилися двома сторонами однієї медалі - просто та шукана стежка зі Сколе на Кудрявець веде через гору Зелемінь, нарешті розібралась... Залишилося заповнити стежкою (якщо можна так висловитись) те місце, де ми завжди бредемо без неї, між берегами потоку - для цього хочу наступного разу повторити цей маршрут у зустрічному напрямку, може на спуску пощастить більше.

А цього разу ми доволі успішно (окрім фрагменту без стежки) і оперативно вибралися на Зелемінь, і я нарешті довідалася, де його вершина - бо там поставили табличку. Раніше зрозуміти, де саме вершина цієї гори було майже неможливо, оскільки вона складається з кількох пагорбів. По дорозі бачили купу всіляких звірячих слідів: зайців, лисиць, вовків, оленів, можливо кабанів, але найбільше - ведмедів!

Лісові істоти

Весняний ліс

Сліди оленя та ведмедя

Видно Сколе і навіть палац Грьодлів

Сліди ведмедя

(було їх дуже багато, аж виникла думка про переслідування ))

Сліди вовка

По центру - г. Парашка

На Зелеміні зупинилися на перекус і спіймали неабиякий кайф. По-перше, краєвиди бомбезні, якраз у сторону Тростяну й Боржави; по-друге, ті краєвиди відкривалися якраз з галявини, де ми розмістилися перепочити, і сама галявина була суперською - з сухою та густою минулорічною травою, тиха й затишна, осяяна сонцем. Ну і по-третє, прийняли по пару грамів за успішне сходження, що додало емоціям яскравості.

Краєвиди з гори Зелемінь

На горизонті - засніжена Боржава,

внизу - ріка Опір

Тіні від дерев - як вії

Але ті пару грам додали також зайвої розслабленості. Тож далі ми пленталися в сторону Кудрявця трохи притомлені. Той перехід між вершинами займає десь біля години часу, ми плелися навіть довше. А звідти до Лопати іще з четверть години. На Лопаті не затримались, як і на Кудрявці - не було де розміститися, все або в снігу, або мокре. Тож спинилися відпочити перед спуском неподалік джерела під Лопатою - там є пам'ятне живописне дерево, біля якого вже доводилося зупинятися раніше.

Кудрявець (правіше)

Сколе

Лопата

Лопата і Кудрявець

Парашка і Зелемінь з Кудрявця

Там я намітила на навігаторі потрібний поворот до Павлового потоку, бо дуже не люблю ту ходжену-переходжену дорогу з Лопати у Сколе. А тут і різноманітність, і стежку вздовж потоку я люблю, і до джерел заглянемо - водички наберемо в дорогу. Стежка від того повороту вниз виявилась набагато кращою, ніж я могла собі уявити - просто казкова, йти - одне задоволення.

Дорогу вздовж потоку підлатали, болотисті місцини заклали дошками та колодами, поставили лавочки і навіть смітники - я була приємно здивована. Тож цей пункт програми був виконаний на всі 100.

Загалом того дня намотали біля 20 км - по ногам відчуваю, треба буде наступного разу таки виміряти девайсом.

18 квітня. Квіти (Кіндрат-Матагів).

Старт і фініш в Либохорі, що біля Тухлі. Орієнтир - автобусна зупинка, школа, церква. Звідти до вершини Кіндрату біля 5 км. Ми там були перед 13-ою год, відпочили-перекусили- побалділи (якраз трохи присвітило сонце) і вирішили йти далі на г. Матагів - час є.

Мати-й-мачуха

На горизонті - г. Тростян

На горі Кіндрат

З Кіндрата на Матагів дуже гарний перехід полонинами, пам'ятними мені як "поляни підсніжників". Пощастило бачити це видовище кільканадцять років тому, все мріяла повторити, але не вдавалося. Одного разу навіть пішли, якраз на травневі свята (як тоді), але весна того року була рання і підсніжники вже відцвіли. От цього року схоже будуть якраз на "травневі", бо ми бачили, як вони починають проростати - маленькі тендітні голівки серед снігу, ня-а-ашно. )

Видно г. Матагів

Весняне чудо

З вершини Матагова повернули в сторону Либохори і поступово, ще повз дві вершини, спустилися в село. Дорога - просто пісня, легка і з прекрасними краєвидами.