Вирішила провідати цих "братів-сестер", потоптати сніжок, поблукати трішки, якщо вдасться )
Добиралися нововведенням УЗ - "Буковельським експресом", через який славне село Татарів було перейменовано в Татарів-Буковель (фу!). Потяг непоганий, але... полиця плац-карти і чай у провідника рулять! Тож наступного разу будемо намагатися потрапити на звичайний потяг, тим більше, що час у дорозі в них майже однаковий (у деяких потягів навіть менший), тож гучна назва - експрес - то для заманухи...
На гору Ліснів піднялися маркованим зеленим маршрутом. Не скажу, що було легко, зате недовго - не встигли вимотатись. І час ще був - на хребті з видом на хату були о 15:30. А над хатою вився димок, тобто зайнято. Тож у мене була думка пройтися до хати за горою Куніклива, але моя команда ломанулася вниз на той димок - снігу вже всім вистачило...
А у хаті напалено, і лише одна людина, ще й знайома, тож варіантів не було - залишились.
Вода закипала вічність - трохи на пальнику, трохи на гігантській пічці-"буржуйці". Але часу було купа, тож ми все встигли. Бажаючі ще й прогулялися до гойдалки у сутінках. А на десерт було морозиво! Я нарешті спробувала сніг із згущенкою - таки дійсно смакує як морозиво. :)
Наступного дня ми залишили наплічники відпочивати у колибі, а самі прогулялися на Кунікливу і далі до "точки" з гойдалкою і "зіп-лайном" (гм! ))). "Точка" виявилася подібною до харчевні під Ліснівим, але більша і з "номерами" нагорі під дахом, правда без опалення.
Спустилися відрогом, яким я ходила сюди влітку - там є немаркована стежка і дуже просто орієнтуватися. Взагалі ці місця дуже надаються для "перших кроків" у горах - легко і ненапряжно. Правда, влітку на маркованій дорозі мабуть можна задихнутися від пилюки з-під коліс всякого бензо-лайна, що їздить тут нескінченним потоком... Тому раджу або ходити лісовими стежками (не дорогами), або в зимовий сезон.
*Непрацююча колиба. Здається мені, що я вже переповідала цю історію, але чи тут? У будь-якому разі таку файну історію не гріх і повторити. )
Отже, якось один гід вів групу киян по горах. Під кінець переходу їм була обіцяна колиба. Ну звичайна стая пастухів, тобто. Але в людей, що малознайомі з гірським життям, уявлення про колибу суттєво відрізняється від карпатських реалій. Тобто, колиба у їх розумінні - то такий ресторан і т.п. (я таке називаю старим вульгарним висловом "вадяра-дєвкі-патєфон"). У тій групі була як мінімум одна така наївна панянка. І от, коли вона замахана нарешті підходить до стаї в надії на комфорт, тепло, смачний хавчик і не знаю, що там іще - може тєлік, ванна-джакузі, цигани з ведмедями чи гуцули з трембітами... - і бачить ЕТО, то обурено заявляє: "А почему не предупредили, что колыба не работает?!!"
То було вже давно, але ця коронна фраза про працюючу (чи непрацюючу) колибу міцно закріпилася в нашому туристичному жаргоні.
Немає коментарів:
Дописати коментар