Несподівано вийшов зразково-показовий похід. А сумнівалися, чи взагалі щось вийде, в основному через брак залізничних квитків. Ми їх майже місяць "випасали", і вони таки з'явилися за пару днів до походу...
Отже 4 травня, о 6 ранку зустрілися на вокзалі Іра, Юра і я, у такому складі вперше, і це теж завжди ризик, коли йдуть в похід незнайомі між собою люди, але і тут все склалося.
Прибули ми в Ясіня, точку старту, після опівдня, і слід сказати - не поспішали: пили каву, їли морозиво, ліниво шукали початок стежки, знайшли, ліниво попхалися вгору. Було тепло, місцями навіть занадто, яскраво світило сонце, цвіли дерева й квіти, дзюркотіли струмки, співали пташки, повівав вітерець (все як дитяча книжка пише), верхотура манила снігами - ідеальна весна у горах. Так ненапряжно й живописно ми просувалися в сторону долини Драгобрат через г. Буковинка.
Останній відтинок дороги співпадав з трасою Ясіня-Драгобрат, якою туристів та лижників возять. Тож там було вже не так приємно, зате недовго. І от біля 17 год ми нарешті дотопали до старого притулку, в якому я ночувала 25 років тому, у своєму першому в житті поході. Думала повторити, але не вийшло, бо нас повели на нічліг у сучасніший будинок, і в принципі ніхто не мав нічого проти ).
Отже, рекомендую - притулок "Драгобрат", за 350 грн отримуєте ліжко з постіллю і рушником, гарячу воду, нормальний туалет, душ і кухню у розпорядження. Можуть і нагодувати, якщо попередити. Кімната з опаленням, вай-фаєм і вікном на Свидовець. Ми трохи навіть обалділи - так у горах ще не ночували. Щоб закріпити успіх, вирішили сходити на пиво у колибу неподалік. І там нас також чекав приємний сюрприз, у вигляді квасівського крафтового пива "Ціпа", нямням.
Ранок 5 травня. Великдень. Я взяла з дому Паску і крашанки, вишиванку, все як має бути. Посвятити кошик в Ясіня не вдалося, тож довелося зробити це самій, водою з джерела. У кухні знайшлася праска, тож я навіть вишиванку трохи помучила (не люблю прасувати)).
Після святкового сніданку пішли у гості до Близниць (найвищі вершини гірського масиву Свидовець, 1883 і 1872 м). По дорозі на хребет традиційно відволікалися на крокуси - так треба ).
На гору Жандарм (1763 м) піднімалися вже сурйозно, без вихилясів, хоча мініфотосесія зі стільцем з будки бугельників таки відбулась.
А далі, чим ближче до Близниць, тим більше натхнення, ніби крила виростають - така магія вершин. Останні десятки метрів довелося кросівками довбати мінісходинки в злежалому весняному сніжку, але навіть це було в радість, особливо коли побачили на горизонті постать, що з крейсерською швидкістю летіла на лижах до тієї ж точки, що і ми. У мене аж щелепа відвисла - я і вниз так швидко не вмію (без лиж, на лижах умію )).
На вершині перетнулася з цим героєм, що прийшов закрити лижний сезон, позаздрила - хлопака так смачно шуршав униз...
А ми тим часом влаштували з Ірою фотосесію з моєю вишиванкою, а потім всі разом засіли на другий сніданок.
А далі вниз, Малу Близницю ми траверснули, і правильно - на її схилах було стільки крокусів, що ми просто пливли між крокусами, як між зірками зореліт ).
Дорога з Близниць до Рахова - то є відпочинок для тіла та душі, легко, малолюдно, краєвидно. Хоча як би не було легко, а відстань 18 км (з притулку "Драгобрат" до притулку "Перелісок") таки відчувається - до місця наступної ночівлі ми притопали вже добряче підтоптані.
Притулок "Перелісок" теж родом із совка, як і "Драгобрат", але оскільки Драгобрат - то є гірськолижний курорт, - там трохи підсуєтились із комфортом. "Перелісок" же знаходиться в 13 км від Рахова, можна сказати на краю світу ), тож тут усе простіше - нари, холодна вода, газовий балон на кухні, трохи посуду, туалет правда у приміщенні. А ще класний грубий няшний коцур і комунікабельний імпозантний хлопчина в ролі господаря. Казав, що потрохи будуть покращувати ситуацію з комфортом.
Забагаючи наперед, скажу до теми, що біля години ходу від "Переліску" є сучасний притулок "Терентин", під однойменною горою. Там типу все ніштяк, ціни відповідні, відгуки в неті полярні.
А нам багато і не треба. Нас би все влаштувало без претензій, якби не ціна в 300 грн. Порівнюючи з Драгобратом за 350 з усім "начинням" трохи чухаєш потилицю... Тож ми дістали спальники і облаштувалися з комфортом досвідченого туриста - все своє маємо з собою.
Перший етап вечері відбувся в альтанці, довго переносили туди весь "сервіз", а потім назад - в альтанці сифонило протягом з усіх сторін - у спеку те, що треба, але не сьогодні. Бо й так холодно було. Другі страви споживали в трапезній (вона ж спальня) при свічках - звична ситуація для любителів "колибінгу" (тобто ночівель у колибах). Спалося норм, точно краще, ніж у колибі.
Ранок обливного понеділка (6 травня) обіцяв нас полити. І таки крапнуло пару крапель, але ми ще не вийшли на маршрут, тож мимо.
Поглянувши на серйозні сизо-сині хмари навколо, ми приготувалися до грози, вбралися відповідно, насупилися і посунули впред. Сніданок був запланований біля г. Терентин.
Спеціально зробили гак, щоб поглянути на притулок "Терентин" - вражає. Але спуститися ближче бажання не виникло - не наш формат. Пройшлися ще трохи вперед до полонини і поснідали біля стаї. На той час хмари розвіялись остаточно і впевнено визирнуло сонце.
Чим ближче до Рахова, тим сильніше припікало, було навіть спекотно, важко. Топали вниз на автопілоті, в надії на пиво й морозиво.
У Рахові спустились до ріки, прийшли до тями, а тоді за планом - кава, морозиво, пиво. Квитки на потяг намалювалися такі як треба - поміняли. Все склалося як по маслу. Завжди б так!