Нарциси, озера та сукні

Свидовець не відпускає ). Продовжую розкривати тему свидовецьких кулуарів...

Я мабуть трохи збоченка, гірська збоченка. Вже як засяде щось у голові... Маю пару таких незакритих гірських гештальтів. Є така спільнота (умовна) гірських маніяків. У всіх нас різні відхилення та пунктики )), але принаймні можемо порозумітися - жук жука бачить здалека. А от людям поза горами ми точно видаємось як мінімум диваками. Я й сама собі іноді здаюся...

То був ліричний відступ.

Отже, треба було мені ще разок сходити на Свидовець, поки там літо не ввійшло у силу, бо маю свої таргани в голові, як писала вище. Моя ж гірська коліжанка хотіла побачити дикі нарциси. До нас приєдналась іще одна закохана в гори, і от вже є команда.

Висіли біля 7:30 ранку в Квасах і пішли на полонину Білин, далі під Малу Близницю і звідти траверсом до полонини Урда. Звучить коротко, але якщо вірити вказівникам, то протопали 20 км, враховуючи збочення (у прямому і переносному сенсі )) до нарцисів. Дорогою розпивали кави, чаї, супи, ні в чому собі не відмовляли ).

До полонини з хатами не дійшли, зупинилася в живописному місці біля ріки. Я стала обживатися на стоянці, а нестримні коліжанки полізли ще на хребет до хатини Довбуша (реквізит фільму "Довбуш"), щоб добити свої ноги.

Спалося ґуд. Наступного дня пішли до полонини Ярошеська, випили кави, перебралися через потік і вйо вгору, до потаємного озера. Підйомчик був некислий, ще й припікало, все за законами карпатського жанру: коли преш вгору - спекота, на зупинках - бац-бац хмари і холодний вітер.

Довго чи коротко, а до озерця ми долізли і зависли там надовго. Спочатку відходили, втикали, потім фотосесія, тоді вирішили пообідати. А тоді вгорі була помічена чергова партія нарцисів, правда збоку від маршруту, але коли нас таке зупиняло? Тим більше, що вчора була помічена закономірність: чим далі - тим гарніші та свіжіші квіти.

Тож ми перебралися на ту поляну і ще там зависли у нарцисах. 

 

 

Ще трохи вгору - і ми на тонкій перемичці над озером Догяска (Герашаська) під однойменними вершинами. 

Іще трішки вгору - і вершина Догяски, за нею Герашаски, потім Трояски, а потім... у мене відвисла щелепа, я боялася повірити своїм очам, йшла і казала собі - ні-ні, не може бути, то мабуть мохнатка (квітка така), або трава так виблискує. Але то були вони, нарциси - купа нарцисів, не поляна, а ціла долина. У захваті від видовища ми якийсь час навіть не розмовляли, просто всілись і втикали. Ну а потім трохи познімали звісно, але вже без превдягань і всякого позерства - у такій красі то здавалося зайвим.

На ночівлю спустилися з хребта в сторону долини ріки Турбат - тут вона народжується і стрімко набирає силу. І тут також були нарциси, ми ночували серед них - тож по цьому пункту отримали повну сатисфакцію. 

Третього дня перемахнули через Трояску і спустилися до озера Апшинець, тоді на однойменну полонину, звідти піднялися до полонини Ворожеска, а від неї ще трохи до Ворожеських озер. Там різко посвіжіло й запахло дощем. Тож обід на озері був відмінений, ми рушили назад на хребет Свидовця. Останній відрізок підйому з Ворожеськи дуже стрімкий, опинитися там в дощ було б дуууже стрьомно.

І таки так - як тільки ми опинилися на хребті - закрапало. Ну і автівки всіляки заїздили, гади смердючі, хотілося кудись вбік. А тут ще й град влупив, трішки так, освіжив нас і пішов далі. Ми теж пішли. Виглянуло сонечко, і ми таки зготували собі обід на березі озера, правда іншого.

Гарно там посиділи й вийшли якраз вчасно - знову заморосило, нахмурилось, повіяло холодом, а потім і туманом, полив дощ. Ми поспішали на Перемичку в надії, що там працюватиме однойменне кафе. І воно працювало, ура! Ми заскочили в тепло і возрадувались. Зігрілись глінтвейном, і не змогли проігнорувати вареники з бринзою ).

Поки там грілись-тішились, знову розпогодилось - така погода в горах. Тому вирішили добити тему озер і сходити ще на Івор, що і зробили. Слід сказати, що після глінтвейну то далося не так легко як уявлялось. На Драгобрат потім спустилися вже добряче підтоптані і намагалися не думати про те, що донизу ще топати пару-трійку годин... Причому в темпі, бо вже вечір і треба встигнути на потяг. Та нам пощастило, дорогою нас підбрала "таблеточка" (так ніжно називають свої УАЗики драгобратські водії), що їхала донизу, в Ясіня. Це правда серйозно видовжило нам час очікування потяга, зате ноги були вдячні.

Експедиція була вдала - основні цілі реалізовані. Тему Свидовця закриваю до наступної весни. )