Одноденний перехід Скотарське-Воловець

Випробуваний мною двічі. Тож сміливо можу рекомендувати. Лише взимку можна не вкластися в один день, принаймні спізнитися на електричку "Мукачеве-Львів".

Відстань по маршруту - приблизно 20 км.

У Скотарське електропотяг прибуває (за графіком) о 10:35, з Воловця відправляється о 17:39.

• До речі, знову є зміни по цій електричці. Останні пару років це був регіональний експрес і відправлявся з Головного залізничного вокзалу Львова о 7 ранку - йшов швидко, спинявся мало, що тішило. Окремо була однойменна електричка, що відправлялася з приміського вокзалу, спинялася часто та їхала, відповідно, повільно, і ми нею не користувалися. Тепер є просто дві різні (при цьому однойменні, відрізняються номерами та графіком) електрички, що відправляються з приміського вокзалу. Лише та, швидша (що гордо йменувалась "експрес"), відправляється тепер на 40 хв пізніше (07:42), ніж раніше - і це не дуже добре, бо залишається менше часу на похід.

Минулого разу ми ледве встигли, до вокзалу у Воловці вже практично добігали. Тож цього разу орієнтувалися більше на Ужгородські потяги. Хоча, звісно, хотілося встигнути на електруху - і зручніше, і дешевше.
Тож зі Скотарського вирушили одразу без заминок, і практично без зупинок дійшли до перемички на трасі (Воловецький перевал), неподалік Подобовця. На то пішло біля 2,5 годин, можна й швидше. Там дозволили собі обід на 30 хв, відпочили, і вйо догори, на хребет Боржави.

Якщо перша частина дороги була досить легкою - поступовий набір висоти, а далі просто гуляєш полонинами між віцями та козами (по праву руку - село Гукливий, по ліву - Розтока). То другий підйом, від перевалу, дається трохи важче. Гора Ряпецка (1210,3 м) крута, до джерела під Великим Верхом приходиш вже підтоптаним. Від траси до джерела приблизно година ходу.

А потім, з-під Великого Верху (1598 м) гарненько чимчикуєш собі траверсом, з джерелами та гарними краєвидами. Бігуни, або ті, що не поспішають, можуть ще й на вершину ВВ зайти і звідти рухатися хребтом. Ми не бігуни і поспішали, тож в темпі вальсу рухалися нижнім траверсом. Погода мінялася, задував дуже холодний вітер, але мені це навіть подобалось...

Через годину були під горою Плай (1330,5 м), а там уже руїни сироварні близько. Зрозуміли, що встигаємо на електричку, і вломилися вниз стрімким затяжним спуском - коліна нагадали, що вони є і такого не люблять. Але зате ми встигли. І не просто встигли, а ще випили пива і ще півгодини чекали - електруха спізнилась на 40 хвилин. Поки ми нудились в очікуванні, ні з того ні з сього над колією з'явилася веселка. )

• П.С.: Коли ми спустилися до вокзалу у Воловці - перед нами замаячило три товарняка, що загороджували прохід до вокзалу, причому один з них потрохи совався. Я спочатку ломанулась оббігти то все, але скоро зрозуміла, що кінця-краю потягу не видно, і так можна й спізнитися на фінішній прямій - образливо. Моста через колію (якогось милого) не було - і це у Воловці! Тоді я підтримала ідею свого товариша йти напролом. Трохи верхом, трохи низом ми подолали цю перешкоду. Я знервувалась і вимастилась. Вже вилізаючи з-під останнього потяга помітила навпроти, у вікні на 2-му поверсі, працівника вокзалу, котрий мовчки і навіть з якимось занудженим виглядом спостерігав за нашими митарствами... ноу коментс.
• П.С.2: фотіка не брала, бо знала, що буде мало часу, тому сорі за фотки з мобілки.

Кострич-Кукул

Дуже хотілося мені встигнути на заквітчаний крокусами Кострицький хребет. А коли чогось дуже хочеться, воно переважно стається. )
Також хотілося повторити маршрут Кострич-Кукул, котрий не вдалося пройти минулої осені через блуд у тумані (див. тут).

Тож ми вийшли з Ільців пообіді 29 квітня, уже добре пообіді. На полонину Болота прийшли вже після 7-ї вечора.

Спускатися не стали, бо людей унизу була хмара... А оскільки ми були без намету, то треба було щось думати. Не встигли навіть озадачитись як слід, як помітили будку пастуха неподалік. Прибрали там і отримали двомісний міні-номер *** з чудовим краєвидом.

Вночі навіть не замерзли, хоча піддувало. А сусіди внизу довго, багато і голосно репетували і навіть підвивали - повний місяць все-таки...) Місцями трохи чути було гітару, а загалом ми тішились, що опинилися на верхотурі.
Ранок був фантастичним.

Довго чаювали, хотілося подовше побути у такому живописному місці.

Потім трохи фотосесії з крокусами, останній погляд на наш високогірний міні-готель і вперед на полонину Веснарка.

Перехід з Боліт на Веснарку триває від 1,5 до 2 годин, залежно від швидкості ходу, а також індивідуального сприйняття, оскільки всім давно відомо про відносність часу. )
На Веснарці у нас був затяжний обід - сієста!

А опісля довелося напрягтися. Замість піти вниз на КПП Завоєля потоком Озірний - ми подалися верхами. Довелося козу поводити, вірніше - вона нас водила, трохи бездоріжжям, трохи хащами. Але до ріки Прут вивела. Там я вже була доволі недобра, і ломилася вздовж берега у пошуках преправи як поранений лось. Як тільки надивилася міце для броду - одразу посунула туди, дуже вже хотілося закрити цю тему спуску.
Вода, звісно, аж ломила ноги, така холоднюча, але бувало і гірше.
Вибрели недалеко від КПП - не дуже схибили. Пройшлися дорогою до підйому на хребет Кукул. І тут довелося знову напрягтися - набір висоти був тривалим та різким. На полонину Закукул вибрели вже добряче підтоптані. Після вечері спати лягли ще засвітло. Хотіла встати до схід сонця, але не змогла - припізнилась трохи на ранкову фотосесію.

Після вранішньої прогулянки життя налагодилось - співали пташки, ми пили чайок, хотілося тут трішки пожити. )

Але пора було вирушати у Ворохту - сьогодні ще добиратися до Львова, і це буде непросто після святкових днів.

Спускались через полонину Лаб'єска. Там іще зависли на другий сніданок. )