Можливо мій найкращий ДН (Петрос, архів)

Події відбулися через 2 тижні після сумнозвісного блуду навколо Говерли

(описаного в попередньому дописі).

Петрос я полюбила з першого погляду, а коли почула його ім'я, то всьо! )) Відбулося це у моєму першому поході (про нього треба окремо). Але пройшло довгих 6 років, перш, ніж я туди потрапила. Бо спочатку я ходила туди, куди мене водили, і лише через кілька років стала обирати сама, куди піти, а потім і водити.

І от наближалося світле свято мого ДН, а Петрос досі не мій. Була у мене тоді перевірена бойова подруга Т. Кажу - треба на Петрос, в мене ДН, хочу такий подарунок! Здається, недовго вмовляла. )

Підготувалися ми серйозно: взяли сукні (ну такі собі, специфічні), банани-апельсини-і тп., солодощі різновсякі, два фляндри вина і один Шампани (у склі! свято ж! і з Петросом знайомство )), святкову скатертину. Т. ще тягла 3-літровий бутиль води. Ну це все крім того, що тягнеться зазвичай.

Добирання дім-гори-дім громадським транспортом - то окрема, завжди стрьомна, історія, тому детально не буду. Лише відмічу, що намалювалася нова модна тенденція добирання через Івано-Франківськ. Переважно туди ти потрапляєш дуже пізно ввечері і дрімаєш на вокзальній лавці до першого ранкового автобуса в гори.

Пригадую, що ми ще пересідали (здається в Яремче, чи в Ясіня..?) на бус до Квасів. А могли їхати нічним дизельом з І-Ф і бути в Квасах біля 8 ранку, але тоді я цього ще не знала. Тож у Квасах ми були після 13 год.

Надворі жаріща, ми премо в гору, обливаючись потом і тягнучи наші ні разу не жіночі наплічники (Sherpa 100 і McKinley 90 - були часи...). Паралельно з нами стартувала ще одна група, але йшли ми окремо, місцями навіть різними стежками. І хоч йшли ми трохи як сонні черепахи, але все одно попереду - йес!

По дорозі зустрівся нам пастух Славко, бадьорий такий, а ми як червоні ружі (в сенсі зі спітнілими червоними обличчями). Як і чому ми з ним розговорились не пригадую, але він взявся нас провести до полонини Менчул, навіть ніс один наш наплічник. А також продемонстрував нам, як фест уміє ляскати батогом. )

Полонина Менчул

Славко

Дорога була довга, але мені тоді дуже припала до душі, особливо звивистий серпантин, що веде від полонини Менчул (там, де біостаціонар) до полонини Шумнєска, траверсуючи г. Шешул. Я аж мліла від задоволення, ну й від спеки теж.

Траверс                                                г. Шешул

На Шумнєску ми вийшли вже добряче підтоптані і заморені сонцем (чесно, мені краще дощ, ніж спека) і щось здуру пішли спочатку в сторону Близниць, гадаючи, що це Петрос (він з того боку погано читається, не видно висоти - думаєш, якийсь черговий горбочок). Але, на щастя, досить швидко зрозуміли свою помилку, бо помітили, що напрямок зовсім не той (ну не так вже й швидко, втратили на туди-назад і розборки до години часу). Тож витягли мапу, ідентифікували Близниці і яким же було наше здивування, коли зрозуміли, що отой горбок і є нашою метою. З іншого боку це була радісна звістка, бо той горб був суттєво ближче, ніж Близниці. ))) А ми вже пленталися як закумарені мухи і взагалі не те, щоб хотіли кудись іти, просто автопілот робив свою справу.

Блуд в сторону Близниць                             Рододендрони

Горбок зліва - Петрос

Зліва - Петрос, справа - Говерла

На горизонті - Чорногірський хребет

І от на фінішній прямій нас наздогнала група, що стартувала з нами із Квасів і намалювалась іще одна. Якась дівчина вела ще 3 чи 4 людини. ЇЇ вигляд мене так вразив, що я аж забула про втому. Ніби побачила себе зі сторони - вона була трохи подібна на мене, до того ж волосся заплетене у дві коси, як я часто робила в горах, і одягнена у штатівську авіаційну уніформу, точно таку як у мене (правда, не цього разу). До того ж перла вперед як танк, і я подумала, що мабуть і я так зі сторони виглядаю іноді.

У нас намітилося своєрідне підсвідоме змагання - котра із трьох груп першою вийде на вершину. Я стала безсовісно підганяти втомлену подругу, лише дратуючи її (підозрюю, що часто діяла їй на нерви, і не тільки їй  - каюсь)! Сама ж сунула вже на бровах, вперто зціпивши зуби. Короче, ми перемогли, ура!

Наступною, здається, була якраз команда тієї дівчини, але це не точно. Точно, що вони одразу пішли далі, на вершині не затримались. А от третя банда, з І-Ф, трохи позависала з нами, видно було, що вони хочуть поспілкуватись, але пора вниз, бо планують ночівлю на перемичці між Петросом і Говерлою, тож їм треба було пройти ще зо 5 км, перший з яких непростий, оскільки схил Петроса з того боку дуже стрімкий. А сонце то вже сідає - минула 8-а вечора.

Не поспішали лише ми, бо у нас - запланована - ночівля - на самому Петросі - йо! Тож коли нарешті ми залишилися самі, я чуть не луснула від сильних радісних емоцій. Від щастя такого не знала що робити - чи то табір ставити, чи сонце проводжати, чи кричати-співати-танцювати-скакати чи просто втикати!..

Що там було ввечері далі, я вже не пам'ятаю. Зате пам'ятаю ранок. А почався він рано, для мене о 4-й год. Я прокинулася, визирнула з намету і зависла... Бо побачила народження сонця! Звісно, що я не вперше бачила, як сонце сходить у горах, але так уперше. Серед суцільної імли раптом з'явилась маленька долька мандаринки, вона все яскравішала і повнішала, поволі підіймаючись, а потім стала жовтогаряча і почала променитися вгору ясним сяйвом. Напевно у мене відвисла щелепа, я навіть не одразу кинулася будити подругу.

"Мандаринка" )

РозсіЯлося

Вигляд з Петроса на перемичку і Говерлу

Після такого я більше не могла заснути, як не намагалась. Потерпіла до 7-ї ранку, а тоді таки розштовхала невдоволену Т., нагадуючи, що у мене сьогодні празник, чи шо?

Поки ми розгортали діяльність по організації "поляни", сонце розсіЯлося на всю і навіть трохи туман розійшовся. А потім ми відкрили Шампано, і бац - вся імла кудись щезла, отак треба проганяти мряку! ))

Синє небо, ясне сонце і холод собачий, але то нічого - ми мали чим грітися. Петрос також залучили до святкування, бігали на вершину фоткатися з ним у своїх сукнях. (Ночували трохи нижче вершини, де знайшли місце під намет.)

Частування закінчилося десь між 10 і 11 ранку, коли було спожито все, що помістилося, і винуватиця того всього врешті знову заснула, на карематі просто неба. А о 12 год ми вже спускалися донизу і саме вчасно - назустріч піднімалися невгамовні відвідувачі.

"Поляна"

Несподіваний сон

Накрапав дощик, але це було добре - трохи освіжитися не завадило. Надибали сніжок, раділи як діти, ну я принаймні. ) Спускалися в Ясіня. Спуск був довгий і виснажливий (який же високий той Петрос..!), ближче до низу знову взялася спека. До станції ми вже ледве додибали.

З вікна потяга ще якийсь час видно було Петрос, я навіть махала йому рукою. )

Петрос зі сніжком

Петрос з потяга

Мрія збулась! (одна з...)