Колись то було майже мрією, а зараз так, між іншим. Сучасна ситуація з гірським туризмом взагалі дуже відрізняється від давнього періоду моїх романтичних гірських мрій. Тоді це була казка, а зараз спорт... Особисто мені сумно, але прогрес не спинити )
Не минуло і 6 років від мого блуду Петросом (можна почитати тут), як ми дійшли до тої перемички ) - вона ж Екопункт КБЗ (Карпатський біосферний заповідник), КПП (де беруть гроші за вхід на територію заповідника) та притулок для туристів - є кілька різних споруд.
Приїхали (я, Юра, Ваня - вже перевірене тріо) до Козьмещика (за селом Лазещина, як хто раптом не знає) пообіді 26 лютого, стартували біля 15 год.
Особисто мені підйом на полонину Головческу дався важко - зайві кілька кг в наплічнику та зимова "сплячка" далися чути. Але як тільки ми вилізли з зони лісу, неясно звідки взялися сили - так на мене майже завжди діють гори: коли їх бачу, ваги наплічника вже не чую ))
Саму полонину проскочили швидко, але зависли під Петросом на перекус та фотосесію до 18 год.
Тоді помалу рушили сідловиною в сторону Говерли. І от - вона! Вся така в сутінках під повнею у сніговому капелюсі - Фудзі і все тобі! Я аж присіла і відкрила рота. Пригадалося фото Великого каньону з розкішним ракурсом і табличкою "Пункт ООО-ААА", то було точно так! )))
Фоткали ми довго й нудно, але наші мобілки не впоралися. Потім ми провалювалися трохи в сніг, я шукала настил пастухів, де ночувала пару років тому, Юру боліла нога та інші пригоди. Так неспішно дійшли до точки вже у повній темряві з ліхтарями.
Хата з пічкою, де влітку тусують працівники, що гроші збирають, звісно була зайнята. У притулку була маса людей. Але ми знайшли таки СВОЄ місце - невеличка халупка, без пічки, зате добротна та міцна. Пальник ми мали, тож готували на ньому, жарко не було, але й не змерзли.
Прогноз на суботу виявився правдивим - наступний ранок зустрів нас молоком та заметіллю. Ми почухали трохи потилиці та й пішли - знали ж.
Спочатку все було без нюансів, поки чужі сліди на снігу було видно, але на вищих горбах, за межею лісу, сніг що бетон, і крижаний вітер в лице, стає трохи хижо, і вже не так гостро хочеться на вершину ) Але все ж хочеться!
Тому ми трохи посумнівалися, але пішли. Для початку в хатинку під Говерлою. Там відхекалися, подумали і залишили наплічники. Бо з одного боку - він додає ваги і менше шансів має вітер, що хоче здути тебе з гори. А з іншого - відбирає сили, і тоді у вітру знову з'являється шанс )
Якась добра і розумна душа промаркувала стежку до вершини арматурними прутами - геніальний геній, як каже мій шеф. Це суттєво полегшує справу орієнтування, особливо на спуску.
Вершина зустріла нас як має бути. Але то ще було нічого. Дорогою назад заметіль розгулялася іще більше, мною трохи носило, але все ж недарма вранці кашу їла )
Спустилися до хатки, а там на полонину Гропа, в її сторону й ведуть ті арматурні патики, майже до зони лісу - і знову дякую!
В лісі стало суттєво краще, а ще нижче взагалі тихо й затишно, аж не вірилося, що на горі така завірюха.
Прийшли до Козьмещика ще доволі рано, минула 16 год, але гнати до Львова не хотілося. Тому заночували у притулку - нари, пічка, що ще треба туристу для щастя?
А вранці нас чекав сюрприз - погода! Яку прогноз не обіцяв зовсім! Бо якби знали, то встали б удосвіта і ще раз на Говерлу сходили. Раптово настала весна - сонце сяє, небо синє, тиша і краса... А нам додому.
П.С.: Мушу пару слів про туристів сказати, що біля Говерли бродять - їх тьма! Зі снігоступами, кішками, мотузками, а може й льодорубами, вже мовчу про туристичні-супер-шмотки... З одного боку - тішить, що люди в гори ходять замість всякої фігні, а з іншого - КАЗКА з гір втікає, як та синя птаха, котра щастя (
А у мене була казка) бо дуже люблю, крім гір, ще і ліс, особливо зимовий. Але....нажаль...замало...
ВідповістиВидалитиП.С. за казковим безлюддям хіба що десь у Гринявські Гори можна податись. Але і туди все більше лазять різні)))
ВідповістиВидалититут головне правильно вибрати час і погоду ;)
Видалити